Чи можуть розраховувати ВІЛ-позитивні жінки на конфіденційність у поліклініці?

У студії «Громадського радіо» Світлана Мороз (ГО «Клуб Світанок») та Наталя Ісаєва (ГО «Легалайф»).

Лариса Денисенко: Я не люблю це словосполучення «вразливі люди»: ми всі тією чи іншою мірою вразливі. Наскільки наша система охорони здоров’я та медичні послуги є доступними для ВІЛ-позитивних людей, секс-працівниць, тих, хто має нарко- чи іншу залежність? Що можна в цілому про це сказати?

Наталя Ісаєва: Так, я погоджуюсь — кожен із нас є вразливим. Щодо секс-працівниць, жінок, котрі живуть з ВІЛ та тих, які споживають наркотики, — вони стигматизовані суспільством, переслідуються законодавством. Тому доступ до цих медичних послуг дещо обмежений. Вони є більш вразливими до порушення прав.

Лариса Денисенко: В чому винне тут законодавство? Що це за проблема на законодавчому рівні, котра обмежує цей доступ?

Світлана Мороз: Очень долго нашей проблемой было то, что ВИЧ-инфекцию мы воспринимали именно как медицинскую проблему. На самом деле, это проблема социальная, политическая. Когда существует недружественное окружение, когда существуют плохие законы, которые делают людей белее уязвимыми, то это, соответственно, ведет к тому, что эпидемия развивается.

Да, у нас декриминализировано употребление наркотиков, но криминализировано их хранение. Очень трудно представить наркозависимого человека, который не имеет при себе наркотиков.

Ірина Славінська: Думаю, наші слухачі не дуже розуміють, де є проблема з доступом до медицини. Нібито, терапевти приймають, приходь, здавай аналізи.

Наталя Ісаєва: Так, все відкрите, все працює, але ставлення до окремих категорій людей (секс-працівниці, люди з ВІЛ) є дещо упередженим. Вважається, що вони є небезпечними для решти. Проблемою є те, що люди не знають, як і що передається, не розуміють, що залежність від наркотиків — це все ж хвороба.

Ірина Славінська: Є випадки, коли лікарі відмовляються приймати таких людей?

Наталя Ісаєва: Відмовляються, просять додаткових грошей за прийом. Після такого ставлення люди йдуть і більше не звертаються до лікарень.

Ірина Славінська: Пані Світлано, можете ще додати про якісь прикладні випадки дискримінації у наданні медичних послуг?

Світлана Мороз: Хорошо, что в 2010 году мы пересмотрели закон о СПИДе: он стал более либеральным, больше уважающим права человека. В то же время, он декларирует, например, доступ женщин, живущих с ВИЧ, к вспомогательным репродуктивным технологиям.  Однако до сих пор практики применения этого закона в Украине нет и такие женщины не могут воспользоваться процедурой экстракорпорального оплодотворения. Даже за деньги их отказываются обслуживать.

Сейчас сдвинулся с мертвой точки вопрос доступа к родительским правам, к усыновлению/удочерению. Долгое время это препятствовало тому, чтобы мужчина или женщина с таким диагнозом становились усыновителями, опекунами. Минздрав меняет сейчас приказы, и мы надеемся на официальную публикацию этого нового приказа.

Все это свидетельствует о том, что законы не соответствует уважению прав человека, и создают вокруг людей, живущих с ВИЧ, употребляющих наркотики, такие вещи, как отказ врачей в оказании помощи.

Лариса Денисенко: Є випадки, коли розголошуються персональні дані людей, що належать до вразливих категорій і в маленьких містечках вони швидко поширюються. Чи існують випадки дисциплінарних проваджень стосовно медичних працівників, котрі дозволяють собі таке?

Світлана Мороз: К сожалению, это очень трудно доказывать.  Кроме того, проблемной есть правовая неграмотность и отсутствие культуры жаловаться на врачей. Очень трудно себя защитить.

Ірина Славінська: Але чи є все ж способи захистити себе?

Світлана Мороз: В первую очередь, нужно читать законы. Ну и сейчас доступ к юридической помощи людей, живущих с ВИЧ, через неправительственные организации тоже есть. Пользуйтесь ресурсами, горячими линиями и опытом других людей.

Наталя Ісаєва: В частности, чтобы секс-работникам было проще, мы создали свою горячую линию, группы в соцсетях.