Кургани, муркотливі коти, залишки стародавніх водоспадів: подорож до Хортиці

Іра Кондратенко: Океан — це та сила, яку боїшся і яку дуже поважаєш. Океан аж ніяк не схожий на море. Стояти поруч і вдихати солону водяну пару — те щастя, яке я сьогодні бажаю відчути кожному. А поки ми не можемо купити квитки і чухнути до океану, пропоную експеримент: увімкніть собі звуки океану на вашому лептопі, телевізорі, або телефоні, і я гарантую, що вже за кілька хвилин ваш настрій поліпшиться.

Сьогодні мені Google надіслав нагадування про міста, які я відвідала у березні. Окрім своєї кухні, «Громадського радіо» і кількох супермаркетів біля мого будинку я згадала, що на початку місяця вперше побувала в Запоріжжі. Власне, про пережиті там емоції я і хочу вам сьогодні розповісти.

Прямий потяг з Києва прибуває в якусь шалену рань, щось близько шостої. Я напівсонними очима роздивилась не дуже охайний вокзал і привокзальну площу, викликала таксі і вже за 10 хвилин була в своєму готелі. Взагалі в місті готелів ціла купа, bookimg.com пропонує обрати з 95 варіантів той, що підійде саме вам. Я жила в готелі «Театральний», він розташований зовсім поруч із вокзалом і кількома найкращими ресторанами міста, мене навіть таксист похвалив за вдалий вибір.

Останнім часом я завжди в короткі подорожі намагаюсь втиснути ранкові пробіжки, зізнаюсь, що це не завжди вдається, але кросівки в наплічнику — це такий собі мотиватор встати і вийти. В Запоріжжя я також взяла кросівки і вирішила першу половину дня присвятити місцю, відвідати яке мені радили всі мої друзі, які в Запоріжжі народились, або навчались. Так от, розпочинаємо огляд з Хортиці.

Від центрального проспекту міста Соборного дістатися на острів можна за кілька хвилин будь-якою маршруткою, що йде в Хортицький район від зупинки «проспект Металургів». Їдучи на своєму транспорті Набережною магістраллю, достатньо перетнути Дніпро через міст Преображенського, щоб потрапити у заповідник. Я ж вирішила поєднати свої ноги і таксі. Таксист довіз мене до початку мосту і далі вже я йшла пішки. І це було правильне рішення, адже саме з мосту відкриваються чудові види на Запорозьку Січ, «ДніпроГЕС», скелі північної частині Хортиці і південну частину острова, яка переходить у плавні.

Хортиця — найбільший острів на Дніпрі, місцеві стверджують, що і у Європі, але насправді ні, в Словаччині є більший, вздовж Дунаю. Але ж не в розмірах справа, Хортиця — домівка для трьохсот видів різних тваринок, тут є унікальні рослини, занесені до «Червоної книги» Європи. На початку березня мені шалено пощастило з погодою. Було +19, всі галявини були вкриті першоцвітами, а повітря можна було нарізати скибочками.

Острів Хортиця першим в Україні отримав статус національного заповідника. Цей дивовижний парк у центрі Запоріжжя у вісім разів більший за Центральний парк у Нью-Йорку та вдвічі більший за Булонський ліс у Парижі. Тут заборонено розводити вогонь, ловити рибу, полювати, рвати рослини. Але можна бігати, гуляти, кататись, надихатись історичними місцинами, дізнаватись те, що в школі проходили, а тепер нарешті зрозуміли.

Між Хортицею та «ДніпроГЕС» розташовані скелі Три Стовпи. А ще є скеля, на якій розташоване кругле заглиблення під назвою Козацька миска, це таке казаноподібне заглиблення в скелі, геологи кажуть, що це залишки стародавніх водоспадів. Ще на півночі Хортиці височіє гранітна скеля, що переривається глибокою ущелиною, названою Січові Ворота. Саме тут Дніпро розподіляється на два русла — вузький скелястий Старий Дніпро й широкий просторий Новий Дніпро між лівим берегом і островом.

На Хортиці збереглись скіфські кургани, 28 таких земляних насипів ви можете побачити в туристичному комплексі «Скіфський стан». У мене було дивне враження від цього місця, я там блукала одна, сонце світило, пташки співали, а мені якось так моторошно було. Там є коло з кам’яними скіфськими бабами. Чомусь на кожній з них лежало по монеті, чому саме так – я не знаю, а запитати не було у кого. Я максимально прагматична людина, ніколи не вірю у всі ці місця сили, а тут мій прагматизм дещо похитнувся. Ще, я завжди думала, що скіфська баба — це жінка, а насправді ні, у тюркських мовах баба означає дід, найстарший воїн. Встановлювали баби так, щоб погляд був направлений на схід, є в давніх документах вираз – ходити по бабах означав орієнтуватись на схід.

А на останок огляду острова я вам пораджу відвідати музей історії запорізького козацтва, розташований у північній частині Хортиці і який є узагальненим образом козацьких січей.

Це чудовий приклад того, як музей може бути інтегрованим в буденне життя містян. Тут святкують релігійні свята і знімають фільми. Тут живуть муркотливі відкормлені коти, а в корчмі працюють талановиті кухарі. Саме тут я раджу пообідати, найсмачніша кухня, яка мені зустрілась протягом всієї подорожі.

Раджу приходити в музей після 12, адже так у вас буде більше шансів зайти у всі представлені будиночки. І, можливо, це так мені не пощастило, але екскурсовод була настільки нудною, подача настільки прісною, що я ледь стримувалась не перервати екскурсію і не продовжити огляд самостійно. Отак, можна зайти в краєзнавчий музей і закохатись у весь край, або відвідати розпіарену локацію і засмутитись через втрачений час, такий він, людський фактор.

Комплекс розділений на дві частини: внутрішню (Кіш) і передмістя, де зосереджені ремісничі й торговельні об’єкти. На центральній площі (Майдані) стоїть храм Покрови Богородиці. Це найбільша споруда на Січі. Відвідуючи Хортицю, можна побачити виступи театру козацького бою та почути розповідь про воєнні традиції козаків. Такі вистави відбуваються близько трьох разів на день у вихідні. Я, на жаль, не побачила, адже була в будній день. Лише поспостерігала за роботою чоловіків у костюмах козаків, які ремонтували стріху одного з будиночків.

Звичайно, пересуватись Хортицею найкраще власною автівкою або велосипедом. Мені доводилось кілька разів користуватись автостопом, або дуже довго йти пішки. Через це оглядини острова затягнулись майже до вечора. Поверталась на материкову частину я вже через ДніпроГес.

Коли я дивилась на греблю від Січі, то це було красиво і не більше, а от вражати ця споруда починає тоді, коли виходиш безпосередньо на міст. Хоча вона зі сталі і бетону, могутня сила води змушує її тремтіти. Ти стоїш і кожною клітинкою відчуваєш ці вібрації і страх перед силами природи. Саме такий страх і дивовижний захват я відчувала лише коли стояла біля океану.

Довжина греблі — 1300 метрів, висота — 60 метрів, а це висота двадцятиповерхівки. Гребля утримує понад три мільярди кубометрів води. Будувати ДніпроГЕС розпочали у 1927 році, а перший запуск відбувся у 1932. Утім, це коштувало українському народу значних зусиль і жертв. Особливо враховуючи те, що під час Другої Світової греблю було зруйновано, тож довелось відновлювати будівництво майже з нуля.

Коли я йшла вузьким тротуаром вздовж греблі, то зустріла людей, яким проводили екскурсію, стала поруч і підслухала, що виявляється, Ассуанська гребля в Єгипті, що є найбільшою в країні, починалась саме в Запоріжжі. Тут було створено зменшену у 50 разів копію єгипетського проекту, де проводились випробування і коригування перед тим, як приступати до спорудження оригінальної греблі у Африці. Залишки цього експерименту і сьогодні можна спостерігати на території Правобережного кар’єру.

Так сталось, що в Білоруському Мінську я побувала раніше, ніж приїхала у Запоріжжя і, вже ідучи містом, я раптом згадала Мінськ. Обидва міста були зруйновані у часи другої світової і обидва міста відбудовувались майже з нуля радянськими архітекторами, певно, через це довжелезні проспекти і площі мають схожі риси.

Хоча, тут є і унікальні райони, як, наприклад, житловий район «соцмісто». Будувався він разом з Дніпрогесом із 1929 року. Це одне з небагатьох реальних практичних втілень соціально-містобудівних концепцій радянського авангардизму 20-х років.

Ще одним емоційним моментом у Запоріжжі для мене було відвідування музею Фаетон. Зізнаюсь, що ніколи раніше не чула цю назву і згадок про музей також ніде не зустрічала. Це і є моїм особливим задоволенням, знайти щось таке, про що можу із захватом переповідати друзям. Отже, друзі, слухайте))

Музей ретро автомобілів «Фаетон» сьогодні входить в двадцятку технічних музеїв Європи, а також занесений в Книгу Рекордів України, як найбільша колекція ретро техніки, зібрана під одним дахом. Експонати збирались всюди: стихійні ринки, барахолки, інтернет-аукціони, приватні колекції. Часто люди самі зверталися до музею і пропонували цікаві речі, які тривалий час валялися без діла десь у дворах.

Знайомство з музеєм починається з вулиці. Тут техніка чекає свого часу для реставрації, щоб зайняти гідне місце в експозиції музею. Сам музей розбитий на кілька залів і тут не тільки автівки. Старовинні предмети побуту, які більше не зустрінеш в звичайному житті. Буквально кожен відвідувач зможе тут знайти «рідний» для себе експонат, адже всю цю техніку ми пам’ятаємо з дитинства! Для когось це бабінник, який урочисто стояв на самому видному місці в будинку у бабусі, для когось лавова лампа, яка налаштовувала на мрійництво і усілякі вигадки, для когось це телевізор, навколо якого збиралася вся родина, а «пультом» від цього телевізора, як відомо, був наймолодший член родини.

Музей налічує близько 150 відреставрованих автомобілів, що є рекордною колекцією в Україні.

Цікаво, що саме техніку з цього музею відновлювали і відправляли на схід в перші роки війни.

І взагалі, більшість моделей авто на ходу, тому ви можете орендувати практично будь-яку з машин і промчати містом на блискучому ретро-автомобілі. Або просто влаштувати фотосесію. У деякі машини можна сідати, крутити кермо і робити фото.

Ще, у музеї працює сувенірна крамниця, і якщо вам припаде до душі якась машинка, можете придбати її маленьку копію в пам’ять про відвідини музею.

Запоріжжя – це ще одне українське місто, в яке ви можете поїхати одразу після завершення карантину. Там і природа, і техніка, і архітектура, і купа різних бонусів, які запам’ятаються. Чомусь мені здається, що саме це літо стане літом відкриттів тих місцевостей, на які не вистачало часу. А тому слухайте Путівник, надихайтесь і плануйте свої найкращі подорожі.