Мандрівка вихідного дня Трахтемирівським півостровом і при чому тут мем про «давніх укрів»

Як і обіцяла у попередній серії Путівника, я пройшлася Трахтемирівським півостровом і доїхала маршрут навколо Канівського водосховища, а тому, можу експертно заявити – це просто космос.

Ведучі

Ірина Кондратенко

Мандрівка вихідного дня Трахтемирівським півостровом і при чому тут мем про «давніх укрів»
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-putivnyk-2020-06-01_trahtimiriv.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-putivnyk-2020-06-01_trahtimiriv.mp3
Мандрівка вихідного дня Трахтемирівським півостровом і при чому тут мем про «давніх укрів»
0:00
/
0:00

Я не знаю, як так сталось, але зовсім поруч із Києвом є дивовижний куток незайманої природи. Тут все цвіте, починаючи від звичної суниці і глоду, до онемонів, розміром з маки. Тут автоматично починаєш спілкуватись пошепки, адже відчуття, що ти тут лише гість не відпускає до кінця подорожі.
***

Трахтемирів

Трахтемирів — це півострів на Дніпрі прямо навпроти Переяслав-Хмельницького між Трипіллям і Каневом. У XVII столітті тут була територія Польщі, а Трахтемирів був королівським містечком. За часів Мазепи тут була козацька столиця. У 1943 році, під час Другої Світової війни в районі села Трахтемирів проходили запеклі бої і форсування Дніпра. Державним історико-культурним заповідником «Трахтемирів» став не так давно — у 1994 році. До 2004 року ця територія була закрита для всіх, окрім правлячої еліти того часу, а після помаранчевої революції і після втечи до РФ очільника Нафтогазу Олега Бакая, який привласнив десятки гектарів півострова, місцеві схили нарешті стали доступними всім охочим. Нині — це ідеальне місце для тих, хто хоче провести один або кілька днів на природі, втекти від усіх, на інший берег сучасної «цивілізації».
***
Майже незаселена територія починається вже за Великим Букрином. Ліси, порізані ярами, гори, з яких відкриваються дивовижні пейзажі. Гуляючи серед тиші, лісів, ярів, можна натрапити на окремі кам’яні хрести або на ціле старовинне кладовище. Його називають козацьким, хоч кам’яні хрести переважно датовані дев’ятнадцятим століттям. Також читала у звітах походів, що тут можна побачити руїни монастиря, але я не знайшла, певно варто повернутись ще раз. Хоча, хтозна, адже кам’яні брили там зустрічаєш періодично, можливо якась з них і була монастирем, а я просто не впізнала.

Трахтемирів

***
Дістатися до Трахтемирова можна з Києва на власному транспорті або ж на рейсовому автобусі до села «Великий Букрин». Далі до півострова потрібно буде йти пішки близько 12 км, певно через ці відстані подорожувати півостровом найзручніше і найшвидше велосипедом.

У найкрасивіші місця авто не доїде, а тому просто лишали вздовж дороги. Кілька разів бачили застряглі у багнюці автомобілі без господарів вкотре переконуючись, що в цих місцях головна природа.
Ще зважайте, що місцевість тут горбиста, а тому навіть радіальні прогулянки вимагають докладання зусиль.
Ледь не забула, сюди можна ще і з води дістатись, місцеві мешканці пропонують таку розвагу з Канева, Переяслава, або з Українки. Вартість такої розваги на людину – від 150 гривень. Але уявіть тільки, які це емоції летіти човном і розглядати кручі, що нависають над Дніпром.
***
Трахтемирівський півострів називають місцем сили. Люди, що розбираються у всіляких енергіях, порівнюють його з Тибетом. Влітку сюди приїздять дачники, які живуть в стареньких хатах без опалення, тут кілька місцевих мешканців, але вони не дуже балакучі, люблять ці місця бджолярі, сектанти і відлюдники. Саме музей-садиба відлюдника Скіфа – це одне з мегапопулярних точок півострова. Олег Петрик колишній актор, більш як 30 років тому переїхав жити сюди на пагорби, купив стареньку хатку і помалу почав споруджувати і наповнювати усілякими артефактами. Його будинок легко знайти поблизу покинутого дитячого табору, а якщо точніше – то на розвилці біля табору йдіть праворуч, пройти повз вам не вдасться. Тут багато копій старовинної зброї – раритетів Українського кінематографа, шматочок голосника від древньої церкви, склеєний трипільський глечик, чудернацька лампа часів черняхівської культури, лопата часів Ярослава Мудрого. Більшість із цих речей Олег Петрик знайшов просто тут же на півострові. Є копія шаблі, з якою знімався відомий актор Іван Миколайчук, копія шолому та кольчуги Чингісхана і навіть «меч смерті» з фільму «Янкі при дворі короля Артура», рукавички актриси Анастасії Вертинської, світильник ІІІ століття. Скіф говорить, що самі речі цінності не мають, але коли річ довго зберігалася, то несе в собі енергетику минулих часів і допомагає відновити зв’язок з тими, хто тут жив раніше. Екскурсія від якої сироти по всьому тілу, але яка точно змушує думати, уявляти, а повернувшись додому спонукає читати про цей дивовижний край.

***
У всіх езотеричних путівниках радять неодмінно зайти на пагорб висота якого рівно 222 метри, називають його Марків шпиль. Це місце у всіх містиків і древніх магів вважається дуже потужним силовим центром. Прихильники ідеї про духовний кристал Землі стверджують, що саме тут знаходиться цей кристал і випромінює своїми гранями енергію. Ну я вже кілька разів говорила, що я у все таке не вірю, але постояти на схилі було приємно. Випромінювання я не відчувала, а шалений запах квітів у поєднанні зі звуками бджіл і коників – оце справжня енергія природи, якою збагачуєшся і після такого перезавантаження можеш робити все.

Марків шпиль

***
Звичайно, якщо ви досвідчений мандрівник то знаєте, що з собою брати, якщо ж це у вас вперше, то не забудьте взяти із собою воду, на всьому півострові є лише одне джерело, перекус, і обов’язково побризкайтесь спреєм від кліщів, бо там трава густюща і височенна – ідеальне місце підчепити кровопивцю. Також не чіпайте змій і вужів, отруйних серед них немає, а ті що є — беззахисні більше бояться вас.
***
Є на півострові абсолютно неймовірно нереальне озеро Бучак. Історія створення якого дивна і драматична. Затопивши навколишні селища аби створити Канівське водосховище керівництво радянського союзу не заспокоїлось. В середині вісімдесятих вони запланували розташувати просто на цих історичних схилах Канівську акумулюючи гідроелектростанцію, а для цього вирили величезний котлован. На цьому місці був центр села зі школою, а трохи далі старий козацький цвинтар. Звичайно, коли закінчився радянський період, то все тут покинули і нічого не відновлювали. Природа тут взяла своє, озеро заросло по периметру деревами, його вода блакитна через бетон на дні і відблискує на сонці і переливається. У другій половині XX століття на території залишків села Бучак була своєрідна Мекка корифеїв кінематографа, дуже зручно тут було знімати фільми, адже тут можна відтворити всі віхи української історії.Сьогодні на берегах озера можна знайти залишки знімальних майданчиків Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Андрія Тарковського, Володимира Денисенка та інших кіномитців.
Тут можна без сорому підходити до людей і питати про село, його історію і традиції. Сюди приїздять ті, хто готовий жити в спартанських умовах без електрики і газу, але чи це насправді найважливіше, коли навкруги просто інша планета, або наче перенісся на 200 років у минуле.
***
Мені здається, що про Трахтемирівський півострів можна робити програму на годину і не одну. Тут хочеться розказати про кожну травинку або камінь, на якому вирізані візерунки і якісь літери які не розібрати, адже вони поросли мохом. Тут дитина просто копаючи землю своєю пластиковою лопаткою може знайти фрагменти стародавніх глечиків, тут вночі лунають дивні звуки, але водночас тут ти відчуваєш себе як вдома. Коротше, я можу ще довго співати дифірамби, але сподіваюсь, що ви зрозуміли, що місце варте того, або його побачити на власні очі.
***
Коли будете повертатись додому, я хочу ще порадити заїхати в кілька мальовничих локацій:
Перша – це селище стайки. Відкривайте мапу, подивіться яка з вулиць села виходить на схил над Дніпром і вирушайте саме туди. Доїхати можна автівкою без ризиків. Це ще зовсім не популярне місце у порівнянні з іншими, про які я розповім пізніше. Тут є стоянка на кілька автівок, стара альтанка просто над прірвою, а на зеленій траві стоять 3 столики метрів 20 один від одного. Господиня радо вас зустріне і нагодує флагманським Бограчем або налисниками з сиром. На згадку тут же можна придбати дощечку або дерев’яну підставку під гарячу тарілку. Весь цей сервіс під звуки цвірінькання пташок над головою і з краєвидом на весь лівий берег.

***
Друга – це селище Витачів, ще 5 років тому тут все було як в Стайках, але зараз туристи про це місце дізнались і у вихідні побути на самоті і послухати пташок тут не вдасться. Тут ті ж краєвиди, ще є не історична, але антуражна дерев’яна капличка і кілька фотозон.
***
Останнє місце на цьому шляху – Трипілля, одне з найвідоміших українських сіл, адже саме тут була вперше знайдена одна з найвідоміших європейських археологічних культур землеробів доби енеоліту (VI–III тис. до нашої ери), а за назвою села культура стала називатись Трипільською. Колишній президент України Віктор Ющенко доклав неабияких зусиль для розкручення бренду Трипільської культури, що це перетворилось на жарт, який породив мем про «давніх укрів». Я не буду детально розказувати про саме село, його історію, пам’ятники і меморіальні дошки на будівлі школи, я хочу розказати про унікальний музей Трипільської культури. Повірте, я була в найкращих музеях Європи, в сотнях музеїв, але згадую лише кілька з них і Трипільський на другому місці після музею анатолійської культури в Анкарі.
Трипільська культура була поширена в основному на території нинішньої Правобережної України, лише невелика її частина була на території Молдови і Румунії. В українській землі і досі лежать мільйони нерозкопаних пам’яток. Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, більш того – вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в XIX столітті, не могла допустити, щоб український народ мав у своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура.

На території Трипілля була унікальна колекція знарядь побуту трипільської доби, але жахіття в тому, що у 2012 році експозицію, яка свого часу справила на мене неймовірне враження, було вивезено в невідомому напрямку. Мені шкода, що я не можу вам порадити поїхати і подивитись саме цю експозицію і саме ті глечики, тарілки і прикраси яким кілька тисяч років і які настільки витончені, що і сьогодні мали би своїх поціновувачів. Хоча, коли будете в Трипіллі, то зайдіть в обласний археологічний музей який хоч і виглядає як ангар, а все ж кілька цікавих експонатів зберіг.
***
Я сподіваюсь, що ви знайдете час на цю, пропоновану мною мандрівку вихідного дня і так само закохаєтесь у ці місця. Колись після двотижневої мандрівки Ісландією я йшла аеропортом Рейк’явіка і щиро заздрила людям, у яких ця подорож попереду. Так і тут, я щиро вам заздрю, що у вас перехопить подих від краси, яку ви побачите вперше і в яку неодмінно захочете повертатись ще і ще.