wikimedia.org
Руки тремтять, попа відвалюється, ноги, як ватні, – такі відчуття людини, яка проїхала на велосипеді 100 кілометрів українським бездоріжжям. Запитаєте, навіщо це з собою робити? Та задля нереального кайфу, який отримуєш, коли вітер в обличчя, запахи свіжої трави перетинаються із запахами добрива, а потім проїжджаєш під квітучими грушами і просто дурієш від того шаленого солодкого аромату. І все це для вас недосяжне, якщо їдете всередині залізної бляшанки. Сьогодні ми з вами перенесемось думками в теплу весну і будемо подорожувати велосипедами вздовж Дністра.
Маршрут наш починається з Кам’янець-Подільського, хоча насправді з вокзалу. Квитки на плацкарт від Києва коштують 156 гривень. Раджу брати саме плацкартні квитки, адже там найзручніше розмітити велосипеди на третій полиці. Перед початком мандрівки зверніть увагу на наступні пункти:
Кам’янець-Подільський– чудове затишне містечко зі знаменитою фортецею, але більш детально про місто я хочу розповісти наступного разу, адже воно чудове і варте більш розлогої розповіді. А сьогодні всю нашу увагу забирає велосипед.
Я завжди мріяла побачити Бакоту і власне тому ми і розробили саме такий маршрут: Кам’янець-Подільський – селище Грушка – Бакота – каньйон Смотрича і повернення у Кам’янець-Подільський.
Знаєте, що я люблю більше за все під час подорожей на велосипеді? Я обожнюю сніданки просто серед поля, просто серед лісу, просто біля річки або і просто на дорозі.
Коли ви їдете автівкою, то мальовничі пейзажі око лише крадькома встигає охопити, а коли ти рухаєшся повільно, то отримуєш справжню естетичну насолоду від того, що тебе оточує.
До першого пункту, селища Грушка, 40 кілометрів.
Для когось це просто нездоланна відстань, а для туриста, який всю зиму крутив велотренажер, а з першим теплом відкрив велосезон – це так, розминка, не легка, але така довгоочікувана.
Знову ж таки, коли їдете автівкою то не помічаєте спуски і підйоми, їдучи на велосипеді – кожний схил і кожний підйом відчуваєш всіма клітинками свого тіла.
Навіть в дуже маленьких селищах вас залюбки нагодують варениками або пельменями в місцевій кафешці, а що ще треба втомленому туристу.
Вже на виїзді ми побачили вказівник на Бакоту. Звернувши з траси на пристойне таке бездоріжжя і проїхавши пару кілометрів, ми виїхали до затоки. І тут вже неможливо було втриматись, фотографували і фотографувались. Але найкраще було просто сісти і зануритись в пахощі весняних трав. Вичитала, що цє місце називають «неіснуючий рай» адже його немає на картах, і я з цим визначенням цілком погоджуюсь, там надзвичайно.
Про історію появи місцевості можна писати книжки, але вони всі будуть мати сумний фінал. Раніше Бакотою називалося село в Хмельницькій області, перші згадки про яке датуються 1024 роком.
Але обірвалась історія живописного селища в кінці 70-х років, коли владою було прийнято рішення побудувати Новодністровську гідроелектростанцію, затопивши найближчі населені пункти. З тих пір Бакотою називають всю затоплену місцевість. Про це я дізналась з екскурсії яку нам провела чарівна жіночка за якісь абсолютні копійки.
Ми зайшли на територію Свято-Михайлівського скельно-печерного монастиря і були просто вражені. Скажу чесно, я багато чого чула, багато хто радив мені відвідати це місце, але я не очікувала, що мені сподобається аж настільки. Уявіть знаходиться монастир на схилі Білої гори на висоті 70 м просто в скелі над водою. Основними спорудами монастиря є 3 печери і розміщені у два яруси ніші, а також 19 гробниць, вирубаних в підлозі. Ти наче переносишся в часі, але дуже вже заважала група туристів яка підїхала до монатиря чітко в той самий час що і ми.
Яка шалено смачнюча вода на території монастиря! Там джерело, з якого ми із задоволенням наповнили свої фляги, і рушили далі. Залишок дня ми їхали вздовж затоки і медитативно насолоджувались природою. Так і накатали більше 70 кілометрів. А ввечері виїхали на крутий берег Дністра, де і вирішили зупинитись, там було надзвичайно красиво, захотілось прокинутись саме з цим шаленим краєвидом. Так, власне, і зробили.
Ранкова кава після ночівлі в наметі, коли над Дністром легка димка і повітря чисте-чисте, найкращий початок дня.
На цей день ми запланували ще купу красивих локацій.
І головне, про що я хотіла би розповісти – Каньйон Смотрича. Вапнякові стінки заввишки 50 м. Там же – купа водоспадів, особливо навесні, реліктові рослини на берегах, а ще скелі. Коли стоїш поруч то усвідомлюєш, що маєш унікальну можливість побачити, як природа формувала всю цю красу протягом останніх 420 млн років. І одразу відчуваєш себе такою маленькою, такою дрібнотою у цього просторі і часі.
Повертались у Кам’янець–Подільський вже в темряві, здалеку бачили дивовижної краси фортецю, але були такі втомлені, що єдине, на що нас вистачило, це зупинитись на 3 хвилини і рушити далі на вокзал.
Люди, мандруйте, от саме ця подорож не коштувала майже нічого, саме ця подорож мене надихає займатись спортом і планувати мандрівки на всі вільні дати в календарі. Саме ця подорож і та кава над Дністром назавжди лишиться яскравою картинкою в моєму внутрішньому фотоальбомі.