Насичений тур вихідного дня – Полтавщина, яка заворожує

Сьогодні ми з вами вирушаємо на Полтавщину, це одна з моїх улюблених місцевостей, просто осередок дивовижних цікавинок, смаколиків і щирих посмішок. Кожного разу повертаючись з Полтавщини, я обіцяю собі приїхати ще.

Для першої розповіді я обмежусь дводенним автомобільним маршрутом.

Маршрут до Полтави пропоную прокласти трохи нетрадиційно — з Києва через Кагарлик, Черкаси і Кременчук. Дороги там здебільшого в категорії «нормальні» з трьома лапками і знаками оклику, інколи можна зустріти ідеальний асфальт, але чим ближче до Кременчуцького водосховища, тим менше того асфальту зустрічаєш. Проте, яка ж краса навкруги, їдеш собі повільненько – милуєшся))

Важлива порада — перед тим як їхати, знайдіть житло. Завжди є можливість приїхати і зупинитись в першому стрічному готелі,  але в такому випадку ціна та якість можуть не співпадати.

Для попереднього бронювання номеру в готелі найзручніше користуватись ресурсом booking.com, сьогодні там зареєстровано вже майже 80% готелів України на будь-який смак і гаманець.

Окрім готелів можна знайти просто ліжко в хостелі або цілі апартаменти з кухнею і додатковими бонусами. Бронюючи заздалегідь, можна зекономити на номері до 20% від ціни на стойці реєстрації. А інколи на заощаджені кошти можна навіть і скромно повечеряти.

Отже, місто Полтава. Пройдіться центральними вуличками, зазирніть у двори старих будинків – саме там переховується дух міста. Послухайте як навкруги спілкуються люди, полтавську говірку потім будете чути скрізь, така вона мила.

Одна з основних визначних пам’яток  Полтави — Кругла площа, на ній знаходяться Корпусний сад і монумент Слави. Ще один, не менш привабливий для туристів куточок – Соборна площа на Івановій горі. Саме тут знаходиться музей-садиба українського класика Івана Котляревського. Вартість вхідного квитка – 20 грн.

Поруч з музеєм — Успенський собор. Це найперша кам’яна споруда в Полтаві. На жаль, зберіглася лише дзвіниця.

Від собору ідемо на оглядовий майданчик, це поруч, метрів 30. Там пам’ятник галушкам – це і натяк на те, що варто скуштувати в полтавських кафешках. Така прогулянка — це 2-3 години.

На перший день з вас вистачить, залишилось тільки скуштувати тих самих галушок та смажених карасів під сметаною 🙂

На другий день вирушаємо в подорож Гоголівськими місцями.

Виїхавши з північної частини міста, беремо курс на Диканьку. Але раджу не проминати хутір Проні, там є хороший ресторанчик з традиційними українськими смаколиками, чудовий варіант для сніданку або обіду, в залежності від того, коли розпочався ваш день.

Попоївши, таки дістаємось Диканьки. По перше, просто круто побувати В Диканці, фільм про яку дивишся щороку напередодні Різдва. А по друге – це Старезне поселення, перша згадка про яке датована 1658 роком, але насправді старше, тут ще скіфи бували. А от розквіт Диканьки припав на ХІХ сторіччя, коли в цих місцях правила династія Кочубеїв.

В цей час Диканька була відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами. За часів Кочубеїв тут побудували величезний і дуже красивий палац, який в 1917 році був розграбований і зруйнований. На місці колишнього палацу зараз ландшафтний парк. Тут знайдете 4 дуби, вік яких сягає 300 років!

Ще одне дивовижне місце в Диканьці – бузковий парк в колишньому глиняному кар’єрі. Тут сорти бузку з цілого світу. Це я натякаю на те, що краще за все їхати в цю мандрівку наприкінці весни-на початку літа, в період цвітіння бузку.

Лише якісь 10 кілометрів віддаляють Диканьку від селища Опішня, столиці гончарства в Україні.

На його території — величезні запаси високоякісної глини, тому тут здавна займалися гончарним ремеслом. Та й саме село історичне, тут також були скіфські поселення. А сьогодні є музей, дослідницький центр і колегіум гончарства. Фестивалі гончарства тут проводять кожні 3 місяці, це величезний ярмарок з купою різноманітних авторських виробів.

Проте, якщо приїхали не в фестивальні дні, то на території музею є мила крамничка, там тих тарілок, глечиків і просто милих дрібничок – гора! Заплануйте мінімум годину, на цей магазин, потім зрозумієте чому))

Дорогою додому можна заїхати в Сорочинці. Втім, їхати туди має сенс в період знаменитого Сорочинського ярмарку, що найчастіше відбувається в серпні. А ось в Мгарський монастир, розташований поруч з кільцевою дорогою Лубен, можна зайти в будь-який день.

Мгарський монастир, заснований в 1619 році. На його місці ще в Х-ХІ століттях селилися ченці-відлюдники. Більш ніж через 500 років, в 30-і роки ХХ століття радянська влада влаштувала в монастирі патронат для дітей «ворогів народу». У 1937-му тут розташовувався дисциплінарний батальйон. Одразу після закінчення Другої Світової війни монастир передали під військовий склад, а з 1985 року тут був піонерський табір. Лише в 1993 році почалося його відродження.

В Монастирі можна прогулятись територією, зайти всередину собору, купити мед і просто на хвильку зупинитись, подумати про щось дуже своє і відправитись далі.

Отже, за десять хвилин ми з вами проїхали 1000 кілометрів, провели два цікавезні дні, накупили глиняних сувенірів і збагатились емоціями на весь робочий тиждень.

Я не втомлююсь повторювати, що для того, аби розпочати свою мандрівку, треба просто її розпочати. Користуйтесь кожним вихідним, не втрачайте ні секунди і дізнавайтесь про цікаві маршрути в програмі Путівник!