Центр Лівобережного гетьманства: які місця варто відвідати на Сумщині

Купа моїх друзів і знайомих вже дуріють від цього постійного сидіння вдома, а я чомусь зовсім ні. Я насолоджуюсь можливістю трохи уповільнитись, мати цілодобовий доступ до обіймів, а ще поєднувати віддалену роботу і усілякі хатні справи. Я для себе вирішила не нервувати через те, на що не можу вплинути, і користуюсь кожною хвилиною цього дивного часу. От наприклад, сьогодні нарешті відмила вікна від залишків двостороннього скотчу, яким  кріпила сніжинки в новорічні свята. Не робіть таких помилок, ніколи не кріпіть двосторонній скотч до вікон.

Минулого тижня я вам розповідала про саме місто Суми. Зізнаюсь, я тоді планувала поєднати і місто, і маленький маршрут областю, але захопилась і отямилась вже тоді, коли мій ефірний час закінчився. Тому сьогодні я продовжу говорити про Сумщину і запропоную вам цікавезний маршрут пізнання і відкриттів.

Скажу банальщину, але я вважаю Сумську область недооціненою. Я взагалі Україну вважаю недооціненою, але є регіони розпіарені і такі, про які всі забули. Так от Сумщина для мене саме забутий регіон. Але дарма, вражень після короткої і дуже швидкої мандрівки у мене лишилась ціла купа.

То розпочну з найпівнічнішої точки маршруту — міста Глухів, останньої гетьманської столиці. Ви, до речі знали, що Сумщина – це центр Лівобережного гетьманства? Я з соромом маю зізнатись, що не знала. Дуже багато інформації є про Чигирин і Батурин, а от про Глухів майже нічого. Я обіцяю, ви будете дуже здивовані, опинившись тут, коли пройдетесь старими вуличками, оглянете собор и браму. Тут є залишки фортеці і цікава водонапірна вежа. Дивно, але саме ця споруда початку двадцятих років минулого сторіччя і є символом міста. Можливо, через те, що вона стала початком міського водопроводу. Зараз кожен охочий може придбати квиток і піднятися численними сходами у верхню частину, де обладнано оглядовий майданчик. Звідси чудово видно і розкішну Трьох-Анастасіївську церкву, старовинну Миколаївську церкву, і навіть могутню Київську фортечну браму, що були побудовані в 1769 році і є єдиним збереженим спорудження Глухівської фортеці. А ще, привертає увагу будинок Терещенка, найстаріший зі збережених споруд сім’ї цукрозаводчиків. Усередині збереглись сходи, різьблені двері, кахляна піч і ліпнина на стелі.

А ще одним відкриттям для мене стало те, що Глухів ще у 1994 році став державним історико-культурним заповідником. У місті близько 50 пам’яток архітектури. І всі ці споруди ви можете побачити максимум за годину, адже всі вони розташовані в самісінькому центрі міста. Пройдіть крізь браму, поблукайте вуличками-лабіринтами, а далі розпитайте місцевих, як дійти до Чернечих джерел. Обіцяю, окрім того, що дізнаєтесь потрібний вам напрям, ви ще й отримаєте купу інформації про Глухів. Місцеві обожнюють своє місто і радо спілкуються з туристами.

Чернечі джерела — це струмки, які об’єднуються в одну невелику річку. Тут є капличка і мінібасейн для вірян. А ще колодязь — воду можна пити, але вона холоднюща. Якщо ви мандруєте з наметами, біля джерела є галявини, які ідеально підійдуть для ночівлі, а якщо ж ви обираєте цивільний відпочинок, то можу порадити готель Гетьманський двір.

Наступного дня довго не спіть, адже у нас багато планів.

Вирушаємо до Кролевця – дорога займає 30 хвилин автомобілем. Пораджу зайти в краєзнавчий музей і, якщо пощастить, то вам екскурсію проведе директор музею — захоплений знавець свого краю,та ще й мандрівник.

А ще в Кролевці є музей ткацтва зі ста тисячами мільйонів різних рушників. Якщо ви ніколи не бачили ткацький верстат, то вам буде цікаво!

Я була в Кролевці тоді, коли весна тільки починалась, коли ще жодне дерево не розпустилось. Якщо ж приїхати у місто в час, коли квітнуть яблуні, враження і захват вам гарантую. Адже саме тут  є одне з семи чудес світу — ну так говорять — яблуня-колонія.

Виглядає це, як яблуневий кущ, говорять, що цій яблуні більше 200  років.  У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. На площі близько 1000 квадратних метрів лежать у різних напрямках 15 прирослих до землі стовбурів – це яблуневі діти чи онуки, може навіть правнуки або прапраправнуки… Унікальною здатністю цього «створіння» є здатність до самостійного укорінення гілками, а значить – до продовження життя. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його гілки стрімко нахиляються до землі і теж приростають. Набравшись сил, вже не гілля, а деревця піднімаються знову догори, рясно вкриваючись цвітом навесні та червоно-білими, приємними на смак яблуками восени.

Я собі запланувала повернутись і побачити це чудо в травні, коли все буде квітнути.

У Кролевці можете випити кави, перехопити канапку і вирушаймо далі, чесно, нічого цікавішого за звичайне кафе в Кролевці я не зустріла.

На півдороги до Путивля є село Камень. Розташоване воно на березі річки Клевінь і дуже вже миле. Там чудова зупинка для короткого відпочинку. На березі Клевені, під селом, видніються кам’яні валуни, які, місцеві говорять, ростуть.  Колись з цього каміння робили бруківку, знову ж таки, як говорять місцеві. Тут багато хат стоять із заколоченими вікнами, а із-за парканів визирають усміхнені бабусі, які з цікавістю запитували, звідки ми тут взялись.

Ще 40 хвилин — і ми доїхали у Путивль. Зізнаюсь, не одразу я згадала ті завчені вірші з плачів Ярославни, які вимагали напам’ять у школі вивчати, а от вже повертаючись додому, воно раптом десь з’явилось в голові, дивовижний у нас мозок. Протестуйте себе, згадаєте, як там все починалось?

Путивль – точно не місто для окремої подорожі, але важлива точка маршруту Сумщиною.

Одразу пораджу на місто виокремити кілька годин, його треба відчути, зануритись, поблукати не поспішаючи.

Дістатись Путивлю можна як завгодно, але потягом це буде незручно і з купою пересадок, а тому краще власним транспортом. Якщо ж ви таки обрали їхати потягом, то квитки купуйте до станції Буринь, саме таку назву має зупинка, а потім доведеться ще трохи їхати автобусом, або таксі.

Перша згадка про Путивль датується 1146 роком, проте археологи переконують, що все почалось набагато раніше. У XII столітті Путивль був оборонною фортецею на кордоні Київської Русі. За період свого існування Путивль був центром удільного князівства, пізніше був у складі Князівства Литовського, а з 1500 року входив до складу Московського князівства, пізніше — царства та Російської імперії.

Путивль — місто на пагорбах, на одному з таких пагорбів, а сьогодні – це самісінький центр міста, розташовані залишки древньоруського городища. У XII столітті це був стольний град з потужними оборонними укріпленнями, а сьогодні від городища лишились земляні вали та рови. А ще там встановили пам’ятник Ярославні, яка з піднятими руками дивиться у бік Молчанського монастиря.

Це оборонний монастир  XVII століття, його заснували монахи, які переселилися до фортеці з розташованої в 20 км від міста Молчанський пустелі. Сьогодні це цілий комплекс різноманітних споруд, серед яких Собор, церква, келійні корпуси, трапезна і господарські споруди. Це чоловічий монастир, а поруч є жіночий Святодухівський.

Якщо я вас вже замучила закликами відвідувати краєзнавчі музеї, то, обіцяю, це останній в цій розповіді. Якщо приїхали в Путивль з дитиною, то кращого уроку історії ви точно ніде не знайдете. Із цікавого там є сама будівля музею, колишній особняк поміщика Черепова, шафа XVIII ст., яка належала гетьману І. Мазепі, крісло російського самозванця Лжедмитрія Першого, дзвін, подарований місту царем Михайлом Романовим, щелепи бика з малюнками, знайдені в Молчанському болоті.

Якщо ви вирішили не поспішати і зупинитись у Путивлю ночувати, то попереджаю, готелів там аж один — Монастирський. Бронювати номери треба заздалегідь, або повертатись в Суми, де вже точно знайдете кімнату.

Сумщина – цікава, недооцінена і вражаюча, цей маршрут – лише маленька частинка того, що варто побачити, а тому я ще обов’язково продовжу свою розповідь. Колись, коли дерева будуть зелені, а люди здорові.