Привіт. Я сьогодні прокинулась близько сьомої і згадала, що ж такого мені подобається в цій холодній осені. Я живу у великому місті, з кожного вікна моєї квартири на 19-му поверсі я бачу вікна сусідніх будинків, але вікно моєї кухні — особливе, воно дає мені сили на весь день, адже саме з нього я бачу через шпаринку між височенними будівлями, дивовижний схід сонця над озером, лише кілька місяців на рік, але це саме ті місяці, коли сонячні проміні найбільш важливі для настрою. Це я просто закликаю вас знайти своє місце для підзарядки, так і осінь і зима промайнуть і не помітите.
Це програма Путівник на Громадському радіо, програма про мандри без кордонів, але в рамках однієї країни, України. А я, Іра Кондратенко, буду вам розповідати, що ж такого цікавого є в нашій країні, яка варта вашої уваги. Сьогодні я буду ділитись одним із найприємніших вражень цього літа.
В моїй голові є картинка: я стою на стежці, а навкруги така краса, гори, в ідеальну тишу вривається лише пташиний спів, запах такий, що голова крутиться, мозок відмовляється орієнтуватись і визначати локацію, я стояла і порівнювала все, що бачили мої очі зі Словенськими Альпами, трошки з Грузією чи навіть Чорногорією. Ну а те, що я знаходжусь в Карпатах, мені нагадували тільки туристи, які вітались і йшли собі далі, насолоджуватись унікальною місцевістю, яку людські загребущі руки ще не встигли зіпсувати.
Отже, це був автономний похід, тобто все з собою, двома родинами з дітьми 5 і 8 років, Карпатським національним природним парком, або якщо простіше, ми ходили на Говерлу і Петрос.
Готувались до подорожі ґрунтовно, ну спершу сиділи на сайті «Укрзалізниці» і ловили квитки на потяг, адже, щоб ви розуміли, квитки розкупили в перші дві години від моменту старту продажів, а це за 45 днів до запланованої подорожі. Через це наша маленька компанія їхала двома різними потягами до Франківська з різницею в годину. Але зважайте, що саме у Івано-Франківську у вас є чудовий шанс востаннє на найближчі кілька днів поїсти нормальну людяну їжу, а не оте все швидкорозчинне.
За 150 гривень на людину, в тому числі і за дитину, ми винайняли автобусик, водій якого нас і довіз до місця старту, урочища Козьмещики . Ми сфотографувались, взяли в руки трекінгові палки, що було надзвичайно мотивуючим для нашої малечі, адже це так круто йти в гори та ще і з палками. Рухались ми не швидко, з купою зупинок, але я вам так скажу, що все це не задля результату, а задля процесу. На маршруті є місця для зупинок, де ми із насолодою поїдали шоколадки в необмеженій кількості.
Якщо ви вирушаєте в похід з дитиною, готуйтесь до трешаку, їм то в туалет, то їсти, то на руці, але це все буденні штуки, які батьки знають як долати, чи не так? Але є кілька хитрощів: зробіть поживні кишенькові запаси. Горіхи, сухофрукти і просто льодяники відволічуть дитину на якийсь час від видимих труднощів і підзарядять її батарейку. Ще можна запастися кількома історіями про ліс і походи з власного досвіду і розвивати своє дихання розповідаючи їх і в той же час піднімаючись вгору.
В автономному поході все треба мати з собою. Протягом маршруту, аж до Квасів не було жодного магазину або просто селища, тому розрахунок харчів — це не аби яка важлива частина підготовки до походу. На дитину варто розраховувати дорослу порцію, адже навіть ті діти, які зазвичай нічого не їдять, в горах із задоволенням і мурчанням поїдають кашу з консервою. Повітря і фізичні навантаження роблять свою справу.
Що з собою брати? Сьогодні асортимент вже величезний: особисто мені подобається швидкорозчинна гречка і консерви. В туристичних магазинах продаються повноцінні страви, які тільки окропом заливаєш і за кілька хвилин смакуєш кускусом або навіть борщем. Там же продається заварна кава в спеціальних фільтрах, яка чудово бадьорила щоранку. А ще я побачила у відеоблозі одного вело мандрівника рекомендацію солодких пудингів того ж виробника, що і борщі. І все це, до речі, українського виробництва не за всі гроші світу.
Коли ми пройшли першу частину маршруту і вся Говерла відкрилась нам як на долоні, стало зрозуміло, що товариство наше має розділитись. Малеча 5 років була вже дуже втомлена і на гору лізти відмовлялась. На цей випадок маршрут надзвичайно зручний, там є розвилка – ліворуч сходження, а праворуч – шлях в сторону галявин під намети, або вона ж дорога на Петрос.
Якщо правильно зберігати сили, постійно їх підкріплюючи горіхами та шоколадом, то сходження на гору не буде таким вже й випробуванням, тим паче, що Говерла хоч і найвища точка України — дві тисячі шістдесят один метр, але зовсім не складна в хорошу погоду. А вітер і прохолодно там завжди, тому обов’язково беріть із собою шапки і куртки.
Приємною винагородою після підйому була можливість придбати просто на горі медаль за сходження. Ну і ,звичайно, краєвид. В зимовому поході, про який ви можете послухати в розділі Подкасти на сайті Громадського радіо, погода була страшна і навкруги суцільне молоко. А цього разу ми не просто роздивились цей неймовірний гірський масив, у нас ще й бонус був – це величезна хмара, яка нависла над горою, але яка не пролилась дощем, а лише фотогенічно повисіла і попливла далі.
Настрій наш був дивовижний, підстрибуючи, спираючись на трекінгові палки, ми дуже швидко спустились вниз до повороту на Петрос і з телефоном у витягнутій ріці пішли ловити зв’язок. Це ще один бонус і недолік таких походів. Тебе ніхто не може дістати в жодному месенджері, але й знайти друзів, які пішли вперед ставити намет, було складно. Врятувало нашу спільну вечерю лише диво, товариш йшов по воду і ми його зустріли просто на стежці, от таке буває.
Щодо води, в Карпатах з цим все дуже просто. Якось я була в поході в Туреччині і там з водою була біда. Потрібно було нести в наплічнику по 5-6 літрів з собою. В Карпатах вода є скрізь, говорять, пити можна з калюжі, але ми не перевіряли і воду фільтрували, бо аптечка то у нас з собою була, але як елемент відлякування хвороб. Хоча, до складання аптечки я поставилась відповідально. У мене там були пігулки від температури, головного болю, від болю в горлі та животі. Від розладів травлення, від порізів, забоїв та еластичний бинт. Ще, завжди з собою беру Кетанов у ампулах, шприц та спиртові серветки на випадок чогось важчого за синець. Якщо у вашої дитини або у когось в компанії є якісь особливі потреби – з’ясуйте це до походу і краще візьміть із собою про всяк випадок ще і ці, рідковживані, але можливо критичні аптечні засоби.
Обожнюю ранки в поході, коли весь сонний відкриваєш застібку намету і відчуваєш свіже прохолодне повітря, глибше занурюєшся в спальник і так ще кілька хвилин прокидаєшся. В поході з дітьми такий ранок – розкіш. Окрім того, що треба зібрати себе, приготувати сніданок і спакувати намет, ти маєш весь ранок ще бути впливовим мотиватором, бо людині, яка за минулу добу зробила своє перше значуще спортивне досягнення, досить важко пояснити, навіщо нам іти ще кудись, окрім, звичайно, дійти до потяга. Отак, рухаючись в сторону потяга, ми і наблизились до підніжжя Петросу. Ця гора на 20 метрів нижча за Говерлу але на кілька рівнів важча під час сходження. Схил кам’яний, з суворим градієнтом і ще з купою людей, там в той день було неначе на Хрещатику.
Наші молодші друзі не зважились на підйом і знову рушили в своєму темпі в обхід Петросу, а ми почали дряпатися. Це ще не той рівень складності, коли потрібне якесь особливе устаткування, це я про літо говорю, адже взимку все куди складніше. Проте, це було нелегко.
От що приємно, що на зупинках чули багато іноземної мови, познайомились з парою з Голландії, і ще чули польську, чеську та німецьку мови. Купа людей також мене не засмутила, а скоріше навпаки. Адже це надзвичайно прекрасно, що люди помалу починають відкривати для себе Україну и такий спосіб відпочинку, як трекінг.
Так от сходження на Петрос було не з легких, але і відчуття після того, як здолав себе, було ще більш яскраве. А потім краєвид. З Петросу відкривається дивовижна картина – попереду Говерла і навкруги неймовірна велич гір і лісів, вони як море, як космос.
Єдине, довго на горі сидіти не вдасться, так дме вітер, що інколи складалось враження – от-от злечу.
В цей день я вперше бачила великі здивовані очі своєї дитини, який постійно повторював: «Поглянь як красиво». І це та дитина, яка годинами може сидіти в телефоні і грати в якісь ігри, не звертаючи уваги ні нащо. Аж тут раптом він побачив, відчув і, я сподіваюсь, щиро полюбив таку дику, чисту, незайману природу. Це ще раз мені довело, що в походи з дитиною — не тільки не страшно, а ще й страшенно корисно для нього, вас і всієї родини. Стільки сміху і приємних розмов рідко коли буває.
А попереду була ще одна ночівля в наметі. Друзі, які раніше нас дістались запланованої галявини, вже готували борщ на всю компанію. Вони, як справжні досвідчені похідники, взяли з собою висушені овочі і м’ясо, всі спеції і навіть трішки сметани. І все це біля вогнища до самісінької ночі – згадка на довгі роки.
Проте було все не на стільки ідеально, в якийсь момент нас знайшли місцеві собаки, які стерегли отару, і з гавкотом намагались на нас нападати. Це було дуже неприємно, відбивались пляшками з водою, аж нарешті вівчарі їх від нас забрали. І вже наступного ранку ми їх зустріли знову, але нам вдалось швидко перебігти в захищене місце, тому не без екстриму.
А нагородою нам всім став обід в маленькому селищі Кваси. Там є ресторан «Ципа» з крафтовим пивом і справжніми, смачнючими традиційними карпатськими стравами. А те, що там здивувало мене – це пиво з шоколадним тортом, дуже дивне поєднання калорій з калоріями, але яка вже різниця, коли так смачно.
Повертались у Київ ми на так званому Раховозі — потязі, який перетинає всі Карпати і їде так повільно, як може їхати тільки потяг, який везе щасливих людей.
Бюджет всього цього щастя – мінімальний, зайняло у нас 3 дні, а картинок в голові на десятки років вперед. Не важливо, як мандрувати, головне – це зробити крок за поріг своєї оселі і бути позитивно налаштованим.