Це ідеальний маршрут на два вихідні з ночівлею в наметі. Важко орієнтувати вас на подорожі громадським транспортом, адже, як на мене, це не найбезпечніший формат мандрівки. Тому, якщо у вас немає автівки, то точно є друзі, у яких вона є.
Маршрут розрахований так, щоб ви не їхали двічі однією й тією самою дорогою, а насолодилися різноманітними картинками за вікном. Стартуємо з Києва через Васильків, а точніше околиці, повз Фастів у Бишів, повз Брусилів до Коростишева, саме там і пропоную зупинитись, а вже наступного дня повертатись в Київ через Копилів і Гурівщину. У мене була стандартна компанія з чоловіка і сина, а ви можете запросити когось, кому конче необхідно змінити картинку.
***
Васильків завжди для мене був містом, яке означало «майже вдома», бо ми завжди їхали від бабусі через Васильків, заїжджали привітатись до друзів батьків, які жили біля неймовірно красивого урочища. Лише минулого року мені вперше на очі потрапила картинка з оксамитовими ярами й дивовижними стежками в тому оксамиті. Це до того, що можна пів життя проїжджати повз красу, яка просто під боком.
Як вже пізніше дізналася, це особливе місце – ландшафтний заказник поміж селами Велика Бугаївка, Гвоздів, Крушинка і Рославичі. Місцеві називають це місце «Васильківськими Карпатами». Уявіть, цілі майже Карпати під Києвом, тільки гори там ростуть не вверх, а вниз. Мені саме таким уявляється Гобітон з роману Толкіна. Там немає тих красивих будиночків, як у фільмі про Гобіта, але якщо лягти на траву, повідганяти від себе всю свою гучну компанію, налаштуватись на слухання тиші, то в один момент точно здасться, що Фродо Беґґінс десь зовсім поруч. Зважайте, що в час цвітіння рапсу там ціль купа людей приїжджає фотографуватись, запускати дрон або посмажити шашлик під музичний супровід російського шансону. Оце все псує, тому краще навідайтесь в будній день, це мінімізує вірогідність подібних зустрічей.
***
Проїжджаючи повз містечко Фастів, як на мене, варто зупинитися біля костелу Воздвиження Святого Хреста, йому 109 років. Скульптором був італієць Еліо Саля, відомий оздобленням Будинку з химерами в Києві. Більше я для себе нічого особливо цікавого не знайшла, хоча місцеві радять піти на екскурсію в пивоварню, на польський цвинтар і на залізничну станцію. Але, як на мене, то досить нудно, а костел красивий!
Вирушаємо далі до Томашівки, адже саме там розташована велична будівля палацу Хоєцьких. Тут колись був маєток родини шляхтичів Хоєцьких, це мала бути їхня основна резиденція. Тут цікаво, що архітектором проєкту був Валер’ян Куликівський, саме він спроєктував залізничний вокзал в Козятині. Я вже розповідала про цю будівлю в попередніх випусках подкасту. Нагадаю, що ця будівля вокзалу найгарніша у цілій Україні, звичайно, на мою думку. Він як пароплав або океанічний лайнер.
Так от, коли палац добудували у 1910 році, він був неймовірно красивим, його порівнювали з Ермітажем, але більшовицька влада вміла вправно вирішувати такі колізії, тому спочатку тут був заготівельний склад, підсобне приміщення колгоспу, а потім школа. 20 років тому маєток був у жахливому стані, відновлювальні роботи почались, коли у 2000 році тут оселились монахи, які згодом отримали дозвіл організувати тут свій скит – чоловічий монастир.
Треба віддати їм належне: будівлю палацу відреставрували та підтримують в належному стані. У деяких місцях з’явилися розписи з іконами, хрести на даху, проте ззовні та всередині збереглося чимало аутентичних елементів, наприклад, дерев’яне різблення на фасаді.
Навколо облаштували затишний парк зі скульптурами та квітниками. Тут дуже тихо та спокійно, ідеальне місце випити кави та перепочити. Якщо ви мандруєте з дітьми, й відпочинок і спокій вам не сниться, то знайте, що за палацом невеличкий зоопарк, де живе купа птахів. Там є страуси й неймовірно симпатичні альпаки, у яких смішно стирчать зуби. Єдине, хочу попередити, що це територія чоловічого монастиря і тут діють певні обмеження, жінкам не можна заходити в коротких шортах. Але якщо ви попросите, то вам видадуть спідницю загального користування. Я зазвичай такими штуками не люблю користуватись і тому завжди із собою беру шарф, яким можна прикрити свої ноги.
***
Повз Брусилів їдьте не зупиняючись аж до Коростишева. Вперше я тут побувала, коли мені років 12 було, ми їхали в Карпати з татом і він звернув з траси Київ-Житомир кудись просто в ліс. Я вже не пам’ятаю, чи розповідав він мені щось, чи це було сюрпризом, але я пам’ятаю своє перше враження. Це був захват, неначе потрапила в казкове королівство, оазис з блакитною водою, яка виблискує на сонці, скелі, які ідуть глибоко під воду, і ялини неначе з картини. Там було неймовірно красиво, там і зараз неймовірно красиво. Кілька разів я поверталась з різною компанією і кожного разу, як і того першого, я відчуваю, що подих перехоплює від краси.
У першу чергу Коростишів відомий тим, що там добувають граніт, а колись ще добували буре вугілля, але поклади вичерпались. Кількість граніту видається безмежною: навколо міста насправді не один такий кар’єр, більшість з них вже давно покинута і затоплена ґрунтовими водами. Отой що мій улюблений – це малий кар’єр, він же каньйон, а є ще великий і просто озера походження, яких не знають навіть місцеві. Стоячи на тих кручах, паморочиться голова від висоти й божевілля місцевих хлопців, що стрибають у воду головою вниз. Я не стрибала, і своїм хлопцям не дала, на це навіть зі сторони страшно дивитися.
Оточує каньйон височенний ліс, де є місця під намет, але якщо це не ваш варіант, то в самому Коростишеві є маленькі готельчики, які й розраховані на відпочивальників. Цього року з води дістали кілька десятків мішків різного сміття, яке лишили туристи минулого сезону. Це, звичайно, катастрофа, але добре, що є ті, кому не байдуже!
***
Ранок в такому місці – це справжня, неймовірна насолода. Тут співають пташки й скрипить ліс, труться гілля височенних ялин. Саме це і є винагородою за не дуже комфортну ніч. 30 хвилин релаксу, потім збір речей і сніданок, і все, час їхати далі.
Наступною точкою нашого маршруту буде садиба барона Фон Мекка, тут свого часу гостював Чайковський і в своїх записах писав:
«Дві доби я провів найприємнішим чином. Кімната, що призначається мені на випадок моїх відвідин, надзвичайно симпатична, зручна і приємна. Я дав собі слово неодмінно гостювати у Миколи і Анни майбутнім літом».
Садибі барона Фон Мекка в Копилові пощастило значно менше, ніж палацу Хаєцьких. Вона в жахливому стані, проте якою затишною могла бути ця оселя, можна уявити. Власник садиби Микола Карлович фон Мекк володів залізничними шляхами. Саме він був одним з перших автолюбителів в царській Росії, саме він організовував автогонки. Маєток складався з цілого комплексу, до якого входили корівник, молочна ферма, млин, водонапірна башта, кінний завод, величезний парк з альтанками й, звичайно, сама садиба.
Цікава історія з візитами Чайковського. Маестро любив відпочивати в маєтку фон Мекків, а мати барона була тогочасною фанаткою творчості й фінансово підтримувала Петра Ілліча. За що він, на знак вдячності, написав для неї свою 4 симфонію. На прохання не вказувати ім’я лише зазначив на титульному аркуші партитури: «Присвячується моєму кращому другу». Ще цікавіше, що мати барона Надія фон Мекк та Петро Чайковській за всі 13 років жодного разу особисто так і не зустрілись.
У 1910 році барон продав свій маєток. З того часу доля будівлі склалася не найкращим чином, історія досить типова для періоду після Жовтневого перевороту – націоналізація, а далі, як завжди, будинок слугував приміщенням агрономічної школи. У періоди Другої світової війни — німецьким штабом, потім військовим шпиталем. Вже після війни тут розміщувалася центральна районна лікарня, потім середня школа, філіал Макарівської дитячої музичної школи та навіть сільська рада. Але вберегти садибу це не допомогло.
З кожним роком будівля руйнується все більше, але все ще вражає. Все подвір’я поросло хащами, але коли ми там були там пахла квітуча бузина. Частково вже відвалилася тиньк, оголивши дерев’яний скелет будинку, всередині виросли дерева. Мені завжди дуже шкода бачити такий занепад, але водночас цікаво спостерігати, як природа бере своє, стираючи з лиця землі людські історії.
***
Далі вже тримаємо курс на Житомирську трасу і там є два варіанти. Якщо ви голодні, то вирушайте в кафе Жовтий літак, або Yellow Plane зі справжнім літаком на території. Тут своя історія.
У 90-х роках цей літак ЯК-40 належав Євгенію Щербаню – одному з найбагатших та найвпливовіших людей в Україні. Після того, як власника вбили, літак ще певний час здійснював рейси в складі «Авіаліній Донбасу», після перейшов до компанії «Аєростар» та літав як повітряне таксі до 2010 року.
Кілька років тому власники Yellow Plane врятували літак від утилізації, його пофарбували в жовтий колір та перетворили на ресторан. Всередині майже не лишилось аутентичних деталей, але там є симулятор, можна відчути себе пілотом літака. Або просто випити кави й перекусити канапкою сидячи на шезлонзі під крилом. Щоб знайти літак, шукайте на мапі селище Юрів. Але якщо ви поспішаєте встигнути до того, як всі кияни вертатимуться в місто і застрягнуть в шаленому вечірньому заторі, то до літака можете не їхати.
Але не оминайте селище Гурівщина. 10 хвилин вистачить, щоб пофотографуватися на фоні дивного, схожого на Диснеївський замок. Хоча насправді це просто в’їзна група Victoria Film Studio. Там є крутезна іграшка – залізний трон реального розміру, як з «Ігор престолу». Чим не яскрава фінальна крапка дивовижних вихідних?
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS