Зимове сходження на Говерлу й Петрос

Ще декілька вихідних позаду. Сподіваюсь, провели ви їх із користю та насолодою. Я ці вихідні присвятила родині, прибиранню та кухні. І це точно зовсім не те, про що би я хотіла розповідати в програмі «Путівник» на Громадському радіо. А тому сьогодні я пригадаю один із своїх найдивовижніших досвідів, який згадую із затамуванням подиху та який збираюсь повторити вже цієї весни.

Сьогодні я розповім про свою абсолютно дивну мандрівку — зимове сходження в Карпатах. Сталась вона восьмого березня минулого року.

Зізнаюсь, я не вірила, що дійсно буду це робити. До останнього сподівалась, що погода буде погана, в гори нас не пустять і ми собі спокійно подихаємо гірським повітрям, скуштуємо банош, попаримось в лазні й поїдемо додому.

Але почну з самого початку.

У мене є мрія: побачити Еверест. Можливо, колись, я вам розповім про цей досвід, але поки не сталось. Але для втілення мрії, як кажуть, треба хоча б лягти в її напрямку. Таким кроком назустріч була згода взяти участь в зимовому сходженні на Говерлу й Петрос.

Дата була визначена, квитки придбані. Я дуже рідко звертаюсь за допомогою до турагентств, але цього разу вирішила не ризикувати і покластись на досвідчених гідів туристичного клубу «Кулуар». Це, до речі, зовсім не реклама, а справжня порада майбутнім підкорювачам гір. Без досвіду в гори не ходіть. Без гідів в зимові гори — тим паче! Це дуже небезпечно!

 

А тепер по пунктах…

У продажу квитки з’являються за 45 діб. Я раджу купувати в перші дні відкриття продажів, адже Карпати — напрямок популярний, особливо взимку. Не прогавте! Зазвичай я роблю так: вираховую дні і ставлю нагадування в телефоні. Все чітко!

Збір команди відбувається в Івано-Франківську. Це абсолютно дивовижне місто, в якому проїздом я бувала 100500 разів, а от щоб подивитись і прогулятись — лише раз. Якщо у вас додатково є вільні дні  — заплануйте собі добу на прогулянку Франківськом. Місто надзвичайно затишне, а кава і тістечка настільки смачні, що ви навряд чи зупинитесь на одній кафешці — захочеться відвідати всі.

 

Погані люди в гори не ходять

Команда збиралася на вокзалі. Усі веселі, щирі та дуже цікаві. Всю дорогу до нашої оселі ми спілкувались, розповідали, хто де був, про враження від побаченого, а також про мрії. В будинку, де ми мали мешкати наступні три дні, було дуже атмосферно. Нас зустріла господиня й одразу запросила до столу пити чай. Саме там, за чашкою смачнющого карпатського чаю, я й дізналась, що наші гіди — справжні фанати гір. Ходять самі та з задоволенням відкривають цей дивовижний світ всім охочим.

 

Кілька застережень

Не ходіть в зимові гори, якщо маєте хвороби серця, якщо минуло менше шести місяців після операції або маєте хворі коліна. Гори — це не прогулянка, а випробування. Я свою підготовку почала за місяць.  Бігала, крутила велотренажер. Це мені дійсно допомогло, адже те, що було потім, зовсім не було розвагою.

В день приїзду ми з усією групою прогулялись навколо нашої оселі, пройшли кілька кілометрів, споглядаючи Говерлу на горизонті. Вона була надзвичайно гарна, виблискувала на сонці білою верхівкою. Саме в той момент я зрозуміла, що дійду, бо хочу цього. Це ще один важливий пункт — мотивація і психологічна готовність. Баз налаштування гори до себе не підпускають.

 

Ранок підйому зустрів нас вітром, снігом і морозом

Але гіди запевнили, що все одно будемо йти, а погода хоч і не найкраща, але нічим не загрожує. О, до речі, сезон сходження на Говерлу відкривається в травні і завершується в жовтні. Всі групи, які піднімаються поза сезоном, роблять це на свій страх і ризик. Гіди пишуть розписку, що це буде лише прогулянка без підйому й за смугу лісу туристи не будуть виходити. Ну десь так воно й було, ага.

Протягом підйому ваш мозок відпочиває. Ви просто ідете, а головні думки у вашій голові – зняти светр, одягнути шапку, замінити рукавички, випити чаю, сфотографуватись! Час минає дуже швидко. Ось ви вже в будиночку, занесеному снігом. Усередині можна погрітись, перекусити й рухатись далі, до головної цілі.

Нам не пощастило, був шалений вітер, сніг просто в обличчя. Мені здавалось, що наступний поштовх просто знесе мене з тієї вершини. Певно, на все життя запам’ятаю ту мить, коли гід простягнув мені руку і привітав зі сходженням.  Дорога назад – як уві сні. Ввечері в лазню, адже біль у м’язах гарантовано.

 

День другий – Петрос

Наступного дня я відкрила очі й до моменту вдягання трекінгових шкарпеток не вірила, що й сьогодні зможу це зробити. Гора Петрос – 2020 метрів. Ні, вчора були квіточки, а Петрос – ягідка на торті. Знову йдете вгору, знову краса, знову холодно, спекотно, холодно. А снігу за ніч випало стільки, що чоловіки, замінюючи один одного, прокладали маршрут, а всі позаду йшли нога в ногу, слід у слід. Глибина снігу – до поясу. Один рух у бік – і ви вже без допомоги просто так на умовну стежку не повернетесь.

Нога в ногу ми дуже повільно піднялись на гору. Погода була така, що не бачили абсолютно нічого, піднімались в хмарі снігу. Але емоції дивовижні. Суміш свята і шаленого страху. Я дивилася вниз, схил був дуже крутий. Якщо під час підйому дивишся переважно вгору, то спуску я боялась шалено. На вершині гори стоїть будинок, занесений кількаметровим шаром снігу. Щоб залізти всередину доводилось, як у мультику про Вінні Пуха, через вузенький лаз долати два-три метри.

Коли настав час спуску я була приємно здивована. Адже це були десять кілометрів щастя: ми з’їжджали з гори, сміялись і насолоджувались тим, що всі дійшли, дістались вершини і тепер з переможним відчуттям можемо рухатись додому.

Сказати, що я більше дізналась про себе, – нічого не сказати. Я провела цей час із дивовижними людьми, з деякими з них спілкуюсь і сьогодні.

Робіть над собою зусилля, виходьте з зони комфорту і ставте перед собою нереальні, на перший погляд, цілі, адже досягнення таких і є сенсом всього життя.

 

Що знадобиться під час підйому: особистий досвід

Окремо скажу, що для підйому вам потрібні трекінгові палиці. Лише в цьому поході відчула їхню значущість. Вони справді розвантажують коліна й спину. Як третя нога: надійно і зручно. Всім раджу використовувати палиці навіть для легких підйомів на невисокі гори.

Далі — зручні черевики. Гіди розповідали, що бували випадки, коли туристки збиралися йти на підборах. Мені здавалось, що такого не може бути, але вже майже біля підніжжя ми зустріли кілька людей, одна дівчина була в капронових панчохах. От після такого я вже вірю і в підбори.

Термобілизна. Для того, щоб вам сподобалось в горах, має бути зручно й тепло. Термобілизна, лижні чи трекінгові штани, не одна тепла куртка, а кілька шарів – ідеальний формат. Коли ви йдете, спочатку дуже спекотно, ви роздягаєтесь до светра. Що вище, то холодніше: починаєте додавати по одному шару. Вже перед кінцевим сходженням одягаєте весь одяг, який у вас є.

Слухайте повну версію програми в доданому звуковому файлі