Як Громадське радіо Миколайчиків робило

У вас цей ранок також особливий, правда? Сьогодні я встала ще в сутінках, щоб побути Миколаєм, обережно відхилити подушки, розкласти подаруночки. Сподіваюся, що Талесія зараз не прочитає цей блог і, принаймні ще в цьому році, віритиме, що подарунки під подушкою з’являються не з маминих рук. Але навіть коли тобі вже багато років і ти давно знаєш, як вони туди потрапляють, у Миколаї все одно присутня якась святкова магія. Сніжні зимові ранки, подушки, заспані дитячі очки, в яких здивування і захват. Люблю це!

Я не пам’ятаю, коли до мене почав приходити Миколай і чи приходив він в перші три зими, які я прожила ще в радянській Україні. Перші мої спогади про нього – це вже коли мені було років 5-6 і ми жили в Тернополі. Миколай приніс мені червоних дерев’яних ангеликів на ялинку і якісь солодощі. І це було диво. Ангелики були самі звичайні, здається таких тоді привозили з сусідньої Польщі. Але те, як вони потрапили до мене під подушку, ось це і було справжнім дивом. Я дуже добре запам’ятала те дитяче відчуття, яке зараз можу пояснити дорослими словами. Червоні ангелики і та висока концентрація чуда і любові, яка в той ранок була зосереджена в моїй кімнаті, різко контрастувала з сіруватою пострадянською дійсністю. І мені сподобався цей контраст.

Я не думаю, що мої діти відчувають зараз такі контрасти. Дійсність все ж тепер зовсім інша. Але вони чекають це свято цілий рік. Як тільки починає опадати листя і з’являється перший сніг, Талесія і Маркіян починають тероризувати мене запитаннями про те, скільки ж ще залишилося чекати. Таля вже знає, що чекати треба до 19 грудня. Вона вміє віднімати і додавати, і їй легко порахувати, скільки днів лишилося. Але Маркіяну доводиться пояснювати, що «день після цього дня» – це ще не Миколай.

В суботу ми ходили в коворкінг “Зеленка” розписувати імбирне печиво, їстівних миколайчиків на акції “Чудо творить Миколай. Чудо творять діти”. Діти люблять такі заходи, люблять печиво але і дарувати любов на Миколая, а не тільки приймати, також люблять. Давайте послухаємо сьогодні ці чудові дитячі голоси. А печиво, до речі, ми ще в суботу з’їли.