Коли під час допитів уникають питань про сексуальне насильство, втрачаєш впевненість, що маєш про це говорити — звільнена з полону Ірина Довгань

Аналітикиня центру «Справедливість заради миру на Донбасі» Наталія Гриценко розповіла про документування порушення прав людини під час збройного конфлікту на сході України щодо сексуального насильства та гендерно зумовленого насильства. Волонтерка Ірина Довгань, яка була у полоні бойовиків і врятувалась, поділилася спогадами з полону та пригадала, як поверталася до нормального життя на підконтрольній Україні території

Ведучі

Олена Терещенко

Коли під час допитів уникають питань про сексуальне насильство, втрачаєш впевненість, що маєш про це говорити — звільнена з полону Ірина Довгань
https://static.hromadske.radio/2019/03/hr-rr-19-03-08_dovhan-grytsenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/03/hr-rr-19-03-08_dovhan-grytsenko.mp3
Коли під час допитів уникають питань про сексуальне насильство, втрачаєш впевненість, що маєш про це говорити — звільнена з полону Ірина Довгань
0:00
/
0:00

Фрагмент розмови з Іриною Довгань

— Всі ми пам’ятаємо те фото, де Ірина в українському прапорі прив’язана до стовпа, її б’ють серед вулиці, але то був лише епізод, про який знає країна. Наскільки я зрозуміла, читаючи ваше інтерв’ю, це був не найнебезпечніший, не найстрашніший епізод.

— Ну, так. Це був тільки епізод, який врятував мені життя, тому що фотограф-фрілансер, тоді вони ще допускалися на територію Донецька, зробив це фото, світлину буквально через кілька хвилин після публікації придбала газета «Нью-Йорк таймс». Буквально за декілька годин випуск газети вийшов уже з цією фотографією, яка викликала хвилю обурення у світових правозахисних організацій, це реально врятувало мені життя.

— Ви в підвалі Бабая перебували три ночі?

— Бабай був на площі біля стовпа. Він чергував на самому блокпосту на площі. Загалом я перебувала в батальйоні «Восток», в їхньому пункті дислокації. Це колишня українська військова частина. До стовпа мене в якості розваги вивозила частина батальйону «Восток». На той момент у них були найманці, які мігрують по зонах конфлікту, з Осетії, Чечні. Я так розумію, що ці люди є всюди, де є нажива, де є можливість виявити свої агресивні риси характеру. Наскільки я знаю, один з осетинів, який активно мене допитував, на якийсь час очолив бізнес, який керував проституцією. У цих людей були певні напрацювання, вони знали, навіщо їдуть. З того, як вони поводилися було видно, що вони звикли почуватися королями життя.

У звичайному житті ми бачимо, що законність таки дотримується, всі в цих межах. Коли приходить війна, межі зникають. Страшне почуття, коли ти не просто жінка, ти навіть не людина, не живе створіння, до тебе ставляться, як до дорожнього пилу.

Ми спілкуємося через 5 років, час впливає на все. Перший мій рік після полону був дуже нелегкий в психологічному плані. Зараз держава почала виробляти якісь перші методики, слабкі спроби допомогти тим людям, які повернулися з полону. У 2014 тих, хто вирвався з лап смерті, це не торкнулося. Ще не було ніяких напрацювань, не було елементарного досвіду. У мене була дружня родина, я можу сказати, що це була і залишилася моя найкраща психотерапія і підтримка.

А що робити людині, яка виявилася самотньою в цій ситуації? Суспільство повинне над цим працювати і усвідомлювати, що на нас чекає велика хвиля постраждалих після звільнення цих територій.

Ми маємо вже зараз активно працювати над виробленням концепцій, якихось програм, над пошуком засобів для підтримки цих людей. У цій кількості постраждалих, я думаю, буде більший відсоток жінок, які зараз просто мовчать. Така тенденція в нашому суспільстві, що жінки зовсім не говорять про те, що з ними відбувається.

Ми прагнемо в Європу, але поводимось, як країна третього світу навіть в плані ставлення жінок до жінок, які зазнали насильства.

Сама система законодавства побудована так, що все, що стосується насильства, особливо над жінками, це речі, які  дуже складно довести. Жінка опиняється віч-на-віч з системою, яка не хоче чути. Я сама через це пройшла. Коли під час допитів у відділі воєнної прокуратури слідчий стикається з тим, що я кажу, робить всі кроки, щоб змінити тему, питає саме про фізичне насильство.

— Тобто питає, чи били, але не питає про сексуальне насильство?

— Так. Тоді ти втрачаєш впевненість, що маєш про це говорити, що є сенс про це говорити, частина насильства іде в безкарність.

Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.