Ринат Ахметов сказав, що місце жінки на кухні, а не у футболі — президент ФК «Луганочка»

Із засновником і президентом клубу, очільником  Футбольної Асоціації Жінок Луганської області і Асоціації змішаного та жіночого футболу України Миколою Нікішиним поговоримо про долю цієї легендарної, принаймні для луганчан, команди.

Жіночий футбол на Донбасі був завжди на високому рівні, і одним з найсильніших жіночих клубів був ФК «Луганочка». Після початку війни команді довелося переїхати у Сєвєродонецьк. Як вдалося вижити і як виживаєте зараз?

Вдалося вижити завдяки друзям у соціальній мережі Фейсбук. Коли ми переїхали до Сєвєродонецька, то майже вся команда залишилася або в Луганську, або дівчата роз’їхалися по всьому світу довелося починати з нуля. Добре, що в нас була команда на базі Лисичанська, і перший турнір у 2015-му році в Умані ми зіграли командою Лисичанського педагогічного коледжу. З тих пір ми продовжуємо базуватися у Луганській області, але, на жаль, команда, що грає у Чемпіонаті України серед команд Першої ліги, не може виступати в Луганській області, тому що в нас немає стадіону, який може приймати ігри рівня Чемпіонату України.

Тобто ви граєте винятково на виїзді?

Нас приютила «Барса» Суми – це футбольний центр, і ми приймаємо своїх суперників у Сумах.

За тридцять років, які ви очолюєте ФК «Луганочка», чи змінилося ставлення до жіночого футболу? Як на мене, воно є дещо несерйозним, чи ні?

Це таке українське ставлення, чому так відбувається, я не знаю. Усе почалося з кінця 70-х років у Швеції, коли феміністський рух заявив своєму уряду, що він порушує права жінок, виділяючи гроші на чоловічий футбол, а на жіночий —ні. А там за законом, якщо виділяються гроші на чоловіків, то таку ж саму суму потрібно виділяти і на жінок. Уряд Швеції пішов на зустріч жінкам, і за рік команда була дуже потужною.

Потім цей рух підхопили північні країни – Данія, Норвегія тощо, далі – Німеччина і Франція.

В кінці 80-х років, коли Михайло Сергійович Горбачов сказав, що все, що не заборонене, можна, у Радянському Союзі почав розвиватися жіночий футбол. Ми створили Асоціацію жіночого футболу СРСР, і в нас на той момент було 272 команди, які грали у Вищий, Першій і Другій лігах Чемпіонату СРСР.

А зараз в Україні скільки жіночих команд?

Зараз в Україні 10 команд Вищої ліги і 11 – Першої ліги. У середині 90-х років було взагалі 3-4 команди. Сталося це тому, що в 1991-му році, коли розпадався Радянський Союз, ми зібрали Асоціацію жіночого футболу СРСР і розмовляли, що ж нам далі робити. Я наполягав на тому, що нам потрібно зберегти цю структуру, тому що тоді ще не було жіночої Ліги Чемпіонів, і нам не було сенсу окремо проводити свої чемпіонати. Але політика тоді зіграла свою роль і всі розбіглися. В Україні тоді було 37 команд, які грали в команді Радянського Союзу, за два роки їх залишилося всього чотири.

• Коли у 1994-му році Григорій Суркіс прийшов у ФК «Динамо», то перше, що він зробив, це заборонив тренеру жіночого ФК «Динамо» займатися жіночим футболом

Ставлення почалося з двох людей, які зараз визначають футбол України — це Геннадій Суркіс та Ринат Ахметов. Коли у 1994-му році Григорій Суркіс прийшов у ФК «Динамо», то перше, що він зробив, це заборонив тренеру жіночого ФК «Динамо» займатися жіночим футболом. І команда, яка була на той момент одним з лідерів, припинила своє існування. Суркіс сказав, що вони йому не потрібні. А Ринат Леонідович взагалі сказав просто «Жінкам місце на кухні». А Донбас тоді був одним з лідерів по жіночому футболу. Ось таке ставлення. А якщо головні особи українського футболу так ставляться до жіночого футболу, звичайно, на місцях теж саме. Я особисто вже 32 роки фактично виконую роль держави в окремій взятій області. Тобто я один розвиваю олімпійський вид спорту  в жіночому виконанні у Луганській області. Більше він нікому не потрібний.

Ви збираєте гроші через Фейсбук. Але ж футбольний клуб потребує чималих грошей і для підготовки спортсменів, і для поїздок на змагання. Як ви через Фейсбук можете забезпечити фінансування такого клубу як «Луганочка»?

Я вам розповім про те, що було нещодавно на звітній конференції Луганської обласної федерації футболу. Луганська обласна федерація футболу має від Федерації Футболу України на свій розвиток 600 тисяч гривень на рік. З цих грошей повинно йти на розвиток жіночого футболу 20% — це рішення Виконкому Федерації України. Але ми цих грошей ніколи не бачили, тому що з цих 600 тисяч гривень 350 тисяч – це зарплата отих чиновників, які сидять в Луганській обласній федерації футболу. Залишається 250 тисяч гривень на розвиток всього футболу в Луганській області. У минулому році через Фейсбук мною було зібрано 450 тисяч гривень. Тобто в два рази більше на один наш маленький гурток жіночого футболу. Ось і все.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.