— Справді події 18-20 лютого в Києві активізували події в Криму, чи це було лише інформаційним приводом?
— Я думаю, що з самого початку Майдану, як тільки Янукович відмовився від євроінтеграції, це вже почало розколювати громадськість в Криму. Одні одразу пішли на сторону євроінтеграції, інші, і, на жаль, це була більшість, дотримувалися російського напрямку співпраці. Тим більше, що Крим переважно був проросійським і прорадянським, я його завжди називала заповідником радянщини, адже нічого там не змінилося в головах людей ще з радянських часів.
Але ті люди, які обрали шлях до європейського суспільства, дуже активно почали виступати одразу, виходити на Євромайдан. Їх було не дуже багато, але вони кожного дня виходили на площу Леніна в Сімферополі. Хоча декілька разів були і масові мітинги.
23 був мітинг пам’яті Номана Челебіджихана на площі Леніна, і ми туди теж пішли. А потім проскочила інформація, що біля Верховної Ради формуються якісь загони. Ми побігли туди і дійсно побачили, що перед фасадом парламенту стояли столи, якісь люди складали списки – говорили, що це збирається самооборона. І тут ми почули, що вони збираються йти на площу Леніна. Ми побігли попередити, що йдуть, але вони наблизилися дуже швидко. Я ніколи не забуду: на центральній вулиці (проспект Кірова) з однієї сторони стоїть ряд проросійських молодих хлопців, а з іншої сторони вулиці стоять хлопці кримські татари, а за ними дівчата. Відстань між ними, може, кроків п’ять. Це було, як перед боксерським поєдинком, такий психологічний тиск – вороги дивляться очі в очі один одному. Це було дуже напряжно – хто перший не витримає. І вони не витримали, пішли. А може їм дали команду. Проте в мене тоді виникло відчуття, що буде щось дуже неприємне і криваве.
— Це була перша наочна демонстрація для вас, що ці табори вже сформовані?
— Так.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.