Є два варіанти розвитку відносин між Україною та Росією — експерт-міжнародник

Доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Капітоненко поділився баченням того, як Україна може будувати відносини зі своїми сусідами у 2019 році

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Микола Капітоненко

Є два варіанти розвитку відносин між Україною та Росією — експерт-міжнародник
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-rr-19-01-17_kapytonenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-rr-19-01-17_kapytonenko.mp3
Є два варіанти розвитку відносин між Україною та Росією — експерт-міжнародник
0:00
/
0:00

Микола Капітоненко переконаний, що майбутні президентські вибори не будуть найскладнішими, але їхня особливість полягатиме у тому, що будь-який переможець буде достатньо непопулярним, щоб почуватися надто впевнено в президентському кріслі та проводити ту зовнішню політику, яку він чи вона вважають за потрібне, а з іншого боку — будь-який переможець виборів буде обмежений ситуацією в міжнародній політиці, що склалася на сьогодні.

«В України немає простих сусідів. Росія — головний виклик. Це країна, що приблизно в 10 разів сильніша за Україну, це країна, що не приховує своїх агресивних намірів та окупувала частину української території (подія, яка не відбувалася з часів Другої світової війни в Європі). Це довгострокова загроза, ніхто не знає, що з нею робити. І схоже на те, що ніхто особливо не думає про це.

Білорусь — складний сусід. Це країна, яка балансує між тим, щоб зберегти частину суверенітету, і тим, щоб отримати якісь економічні преференції.

Молдова традиційно є союзником, але надто малим, щоб робити на нього ставку.

Польща, Угорщина і Словаччина — достатньо різні країни. На мою думку, найкращі відносини у нас зі Словаччиною.

Польща — наш стратегічний партнер. Ми для Польщі входимо в 15 найбільш важливих торговельних партнерів. Для нас Польща посідає від 2-го до 4-го місця серед наших торговельних партнерів за різними підрахунками. Від одного до двох мільйонів українців працюють в Польщі. Ця країна підтримує Україну в прагненнях вступити до ЄС, НАТО, надає підтримку в співпраці України з НАТО. Чудові відносини з Польщею у сфері безпеки, але є проблеми в тому, що стосується національної ідентичності, трактування історії. Я думаю, що потрібні серйозні двосторонні кроки, щоб знизити рівень антиукраїнських настроїв в Польщі та антипольських настроїв в Україні.

Схожа ситуація з Угорщиною, де проблема з мовним питанням, бо ми прийняли закон про освіту. Він, на думку угорців, обмежує права угорських меншин, передусім на Закарпатті. Угорці зайняли дуже принципову позицію у цьому питанні. Вони одразу сказали, що будуть блокувати подальше зближення України з НАТО, вони мають можливості для цього і відстоюють цю позицію. У нас немає аргументів для того, щоб нормально з ними сперечатися. Те, на що ми посилаємося, вони трактують як порушення прав національних меншин. Це дуже серйозна річ з точки зору європейських цінностей. Крім того, у нас загострилася проблема, що стосується другого громадянства», — розповів Микола Капітоненко.

Він вважає, що є дві моделі розвитку відносин між Україною та Росією:

  1. Ми перетворюємося на країну-фортецю, що перебуває у постійному стані неоголошеної війни. Це ситуація, а якій до певної міри перебували деякі з пострадянських країн. Заморожений конфлікт є на території тієї ж Молдови. Ми можемо отримати щось подібне: десятиліття замороженого конфлікту в продовження ситуації, що сьогодні є на Донбасі. Крим окупований. Україна навряд за цих умов стає членом НАТО або Європейського Союзу, витрачає все більше грошей на потреби оборони й безпеки, що означає зменшення витрат на інші потреби. Суспільство може жити достатньо довго в стані такої фортеці.
  2. Я б назвав другий варіант фінляндською моделлю. Фінляндія знайшла спосіб співіснування з Радянським Союзом, що не втручався у її внутрішні справи. Завдяки цьому країна отримала ефективну економіку і демократію, але змушена була враховувати побажання Радянського Союзу в зовнішній політиці. Вона не приєднувалася і не приєднується досі до НАТО, вона уникала ситуацій, які можна було б трактувати як підтримку чогось, спрямованого проти Радянського Союзу. Фінляндська модель для нас може виконуватися з певними умовами, але у нас будуть інші червоні лінії. Ми не маємо визнавати окупацію Криму, але ми можемо говорити про те, що ми готові піти на певні поступки Кремлю в тому, що стосується врахування його особливих інтересів на пострадянському просторі. Питання лише в тому, що отримаємо в обмін. Що можна буде вимагати від Москви в обмін на подібні речі, фундаментальне питання до наступного президента.