Андрій Куликов: Наскільки тобі було несподівано, що цю новину підхопили?
Олег Шинкаренко: Я не очікував. Ця новина появилася у журналі «Index on Censorship», який виходить тільки у паперовій версії. Очевидно, це видання читають і «The Guardian», і «The Economist», і вважають, що це варто того, щоб говорити.
Андрій Куликов: Чому роман «Кагарлик» зацікавив видання «Index on Censorship»?
Олег Шинкаренко: Перекладач Стівен Комарницький (він же видавець — співвласник видавництва «Kalyna Language Press») намагається промотувати роман. Він зацікавлений, щоб книжка продавалася. На Заході важко продати книжку невідомого українського автора, тому він докладає до цього зусилля.
Він організував публікацію в «Index on Censorship»: зв’язався з редактором видання і розповів йому історію створення роману. Редакцію це зацікавило, разом зі Стівеном ми підготували матеріал, я розповів свою історію, історію створення роману. Так і з’явилась публікація.
Андрій Куликов: Розкажи історію створення роману.
Олег Шинкаренко: Спочатку я створив його у Facebook, щодня публікуючи по 100 слів. Я спочатку думав, що роман має бути мультимедійним, так він буде врятований від долі більшості книжок, які зникають на полицях книгарень, які ніхто не читає і не бачить. А по-друге, роман міг бути мультимедійним — складатися не лише зі слів, а з відео, зображень — я написав до нього біля двадцяти музичних композицій в жанрі конкретної музики
Сергій Стуканов: Роман буде виходити в традиційній паперовій версії, а як мультимедійні елементи дійдуть до читача?
Олег Шинкаренко: Коли роман був написаний, я вирішив, що книжка буде паперовою. Але коли з’явилось друге видання, вирішив, що на задній сторінці обкладинки має бути гіперпосилання, щоб читачі могли знайти музику до роману в Інтернеті.
Андрій Куликов: Як можна розвинути сюжет, пишучи по 100 слів у Facebook? І про що роман?
Олег Шинкаренко: Спочатку ніякого сюжету не було. Я писав це як певний концептуальний текст, як це робили французькі письменники «Нового роману». Там був непевний герой без жодної мети. Потім сюжет несподівано до мене прийшов. Я подумав, що непогано було б написати роман про наслідки російської агресії через 100 років після того, як вона закінчилася.
Сергій Стуканов: Але ви писали до того, як агресія фактично розпочалася.
Олег Шинкаренко: Я просто подумав, що російська агресія — одна з найрозповсюдженіших українських фобій. Якщо написати про це — це буде страшний роман, такий, який буде хвилювати українців.
Андрій Куликов: Розкажіть про ваші програми «Механіка революцій» і «Філософський барабан».
Олег Шинкаренко: Програма «Механіка революцій» вже закінчилася. Вона виходила під час Майдану, було десь 5-7 випусків. А «Філософський барабан» досі виходить. Мені дуже цікаво робити цю програму.
Коли розпочинав, не думав, що вдасться зробити так багато випусків. Я не думав, що в Україні є так багато філософів, людей, які люблять філософію, знаються на ній добре та багато досягли у цьому напрямі. Я запрошую людей в студію: ми говоримо про терміни, персоналії, книжки. Я розмовляю не лише з киянами, а і виїжджаю у інші міста. Один з випусків, наприклад, записав в Острозі.