Аншлюс Австрії. Анексія чи об’єднання?

«Аншлюс» або приєднання Австрійської республіки до нацистської Німеччини відбулось у березні 1938 року, а вже в квітні відбувся плебісцит, де, як оголосила Німеччина, 99,7% австрійських громадян проголосували «за» приєднання. Одразу після цього почались утиски та гоніння щодо євреїв, а під час наступних війн з Польщею, Францією та Радянським Союзом сотні тисяч австрійців були мобілізовані до Вермахту. Австрійці також брали участь у здійсненні Голокосту та інших злочинів Другої світової війни. Про приєднання Австрії без жодного пострілу та відповідальність за злочини, ми поговоримо з істориком Іваном Патриляком.

Іван Патриляк: Перед тим як обговорити сам «Аншлюс», який здійснила Нацистська Німеччина проти сусідньої Австрії під керівництвом австрійця Гітлера, треба розуміти контекст подій. Після Першої світової Австро-Угорська монархія розвалилася на цілу низку незалежних держав. Відень, нещодавно столиця величезної імперії, став столицею невеличкої майже повністю німецькомовної республіки.

На завершальних етапах повоєнних переговорів постало питання приєднання Австрії до Німеччини. У 1920 році австрійський Рейхстаг прийняв таке рішення і мав стати окремою землею у складі демократичної Німеччини. Проте переможці Першої світової, здебільшого мова йде про Британію та Францію, вирішили не допустити цього, вони заборонили об’єднання Австрії з Німеччиною. Це рішення було зумовлено небажанням підсилювати Німеччину 6-7 мільйонним додатковим німецьким населенням. Отже, ідея об’єднання не була нова

Коли нацисти в січні 1933 року прийшли до влади у Німеччині, то вони вправно використали гасло ще німецьких романтиків XIX століття «Один народ – одна держава». Гітлер додав до цього ще «Один вождь». Оцим гаслом вони почали педалювати питання посилаючись на право на самовизначення народів. Німці мають право визначитись, чи їм жити в різних країнах, а чи в одній.

Яка була ситуація а Австрії у міжвоєнний період? В Австрії нацисти сформували свою партію, як власну філію на чолі Зейсс-Інкварт. Цей рух доволі швидко набирав бали. Так, Інкварт за допомогою Німеччини дуже швидко заволодів вулицею, але рух не був парламентським. Тут можна побачити аналогію з Кримом і Аксеновим з його «Русским движением». Вони теж на виборах до Кримського автономного парламенту нічого не набрали, але за підтримки Росії швидко заволоділи вулицею.

Існували там і австрійські незалежники, які були проти об’єднання мали підтримку більше 25% населення, інша частина схилялась до ідеї об’єднання. Нацисти за допомогою своєї агентури та резидентури в Австрії здійснили державний переворот. Вулиця на чолі з Інквартом захопила парламент та адміністративні будівлі у Відні, а потім Гітлер з німецькими військами увійшов в Австрію. Є відома кінохроніка, де підіймають шлагбаум, і Гітлер перетинає кордон. Він виступає з балкону опери, де заявляє, що Австрію входить до складу Райху не в підкореній ролі; колись най східніша марка німецького народу стає частиною великонімецької держави. Я австрієць, і я веду вас додому в Райх! Знову згадується Крим і «повернення додому».

Німці виграли і без жодного пострілу приєднали державу. Провели плебісцит, де «за» приєднання проголосували 99,7% австрійців. Звичайно, що з юридичної точки зору цей плебісцит був умовним, бо німецькі війська вже були на території Австрії. Ніхто там особливо нічого не рахував. Чи хотіли цього австрійці? Частина ні, але більшість, скоріш за все, так.

Андрій Кобалія: Одним зі свідків цих подій був генерал-полковник танкових військ Вермахту Гейнц Гудеріан, який брав активну участь у більшості нацистських військових операцій. Ось як він описує «Аншлюс» у своїх спогадах:

«На кожній зупинці жителі прикрашали наші машини, а солдатам просто так віддавали продукти. Усюди можна було бачити обійми та сльози радості. Австрійці зустрічали німецьких солдатів з захопленням. У Відні тільки-но закінчилась велика смолоскипна хода, яку влаштували на честь Аншлюсу.  В присутності командира віденської дивізії австрійської армії генерала Штумпфля авангард пройшов урочистим маршем повз будівлю опери під звуки австрійського військового оркестру. Мене понесли на руках до квартири, а ґудзики моєї шинелі були відірвані на сувеніри»

Андрій Кобалія: Очевидицею подій була і єврейська дівчинка Луція Трейстер, яка раптом опинилась в країні, де євреї стали ізгоями.

«Мені було вісім років, коли німці увійшли до Відня. Я пішла на площу Хельденплац. На кільці всі кричали «Хайль!». Це було неймовірно страшно. Всю дорогу додому я бігла налякана до смерті. Директор вигнав зі школи всіх єврейських дітей. Я відчувала приниження. Воно живе в мені й сьогодні. Побачивши жовті зірки, які нас змушували носити, християнські хлопчики залякували  й били нас». 

Андрій Кобалія: Історик Іван Патриляк також розповів про непросте минуле та схожість аншлюсу із сучасністю

Іван Патриляк: Це була велика авантюра, в яку самі австрійці добровільно влізли. Народ піддався пропаганді? Так. Повірив в ефемерні гасла? Так. Помилився, але це не зняло з нього відповідальності. Австрія після війни коливалась, чи вона жертва, а чи злочинець. Австрія дала сотні тисяч солдатів, які воювали за Вермахт і завойовували «життєвий простір» для Гітлера. Серед австрійців були злочинці, які здійснювали Голокост. Це жертва і кат в одній особі. Аншлюс – це гарний урок для Криму. Минуло три роки з моменту окупації та анексії півострова. Ми бачили там людей, які раділи приходу російських військ, але не хотілося б бути поганим пророком, але видається, що через 7,8,9 років ситуація може бути такою, що частина людей, усвідомить, що їх просто обманули. Думаю, вже усвідомили. Включаючи тих військових, які залишились в Криму. Частина з них вже погинула в Сирії. Протверезіння надходить, а згодом воно стане загальним. Кримчани зрозуміють, що піддались улесливій російській пропаганді в стилі Геббельса.

Андрій Кобалія: За увесь період перебування Австрії у складі нацистської Німеччини, загинуло не менше 80 000 австрійських євреїв. Ще у 1943 році австрійській уряд у вигнанні заявив, що Австрія була «Першою жертвою Райху», а у післявоєнні десятиліття «теорія жертви» стала державною версією подій. Однак через чисельні скандали щодо політиків, які у минулому були причетні до нацистських структур, «міф жертви» постійно підважувався істориками та ЗМІ. Протягом 1990-х та 2000-х років більшість австрійців почала поступово змінювати своє бачення цих подій.