Без змін у екозаконодавстві на Україну чекає занепад, як на Донбасі, — еколог

Олег Савицький, експерт з кліматичної та енергетичної політики, координатор програми з екологізації енергетики Національного екологічного центру України розповідає про те, куди рухається світ у сфері енергетичної та промислової політики та що в цьому напрямку робить Україна.  

Сергій Стуканов: Є дані, що 47 країн світу вже оголосили, що до 2050 року повністю, на 100%, перейдуть на відновлювану енергію. США, Канада і Мексика можуть наполовину перейти на відновлювані джерела вже до 2025 року. А яка у нас на даний момент питома вага такої енергії?

Олег Савицький: В балансі постачання електроенергії це десь близько 2%. Тобто, фактично, ми на нулі.

Сергій Стуканов: Чи є у нас якісь претензійні плани у цій сфері?

Олег Савицький: В Україні є ряд планів і програм, але, по суті, казати про їх виконання не доводиться. План з розвитку відновлюваних джерел по договору з європейським енергетичним співтовариством до 2020 року має складати 11%. Але вже сьогодні, очевидно, що ми, скоріше за все, не зможемо досягнути цього рівня.   

Ірина Сампан: Також 40 країн ООН повністю вирішили відмовитися від вугілля до 2050 року. Тим не менш, в резолюції було зазначено, що сотні країн жодної такої резолюції-постанови про збереження клімату та перехід на альтернативні джерела, не приймали взагалі ніколи. Сподіваюсь, Україна не входить в цей перелік?

Олег Савицький: Україна не входить до цього числа. У нас є програма, кліматична стратегія, але вони, на жаль, існують окремо одна від одної. У нас є дуже великий розрив і неузгодженість між урядовими програмами. Зокрема зараз в Україні розробляється енергетична програма, яка, на жаль, абсолютно неадекватна до сучасних реалій, оскільки вона передбачає атомну та вугільну енергетику як такі, що і надалі відіграватимуть визначальну роль.

Сергій Стуканов: З чим це пов’язано: є багато лобістів цих видів енергетики, які домагаються того, аби прописували їх інтереси, або немає розуміння, куди рухається світ?

Олег Савицький: Дійсно є лобісти, які відстоюють інтереси тих усталених енергетичних напрямків, які існують дуже багато років. Але це лобі зараз набагато слабкіше, ніж воно було, наприклад, 10 років тому, коли Україна складала першу енергетичну стратегію, яка передбачала будівництво 20 нових атомних енергоблоків та збільшення вдвічі видобутку вугілля без жодного економічного обґрунтування.

Сергій Стуканов: Згідно з Паризькою угодою, частина розвинених країн буде фінансувати країни, що переходять на альтернативні джерела, з економіками, що розвиваються. Україна, зрештою, претендує на певні гроші, але при цьому подала заявку, що до 2030 року планує навіть збільшувати викиди.

Олег Савицький: Наш так званий національний внесок, який ми представили, декларативно фіксує скорочення викидів на 40% відносно 1990 року, але у нас зараз уже понад 60% скорочення шкідливих викидів через спад промисловості. Тобто, по факту, це означає, що ми майже на 50% хочемо збільшити викиди, що є абсолютним нонсенсом. Про яку кліматичну політику можна казати, якщо ми навіть закладаємо збільшення викидів? 

Ірина Сампан: У своїй статті на «Українській правді» ви написали, що становище України як держави у стані зламу пострадянської економічної системи і на порозі нової є унікальним в плані можливостей і дуже загрозливим у плані ризику. Ви можете окреслити які можливості і ризики є в Україні?

Олег Савицький: У нас є великі можливості для перебудови, тому що такий шанс випадає раз на півстоліття. Тобто зараз у нас є можливість закласти абсолютно нові принципи та моделі економіки, перейти на нові технології, бо спадок, що залишився від Радянського Союзу, по суті, є вичерпаним. Нам потрібно визначити нові галузі промисловості та економіки, які будуть основними. У світі такими галузями стають відновлювана енергетика, інформаційні технології та інновації.

Ризик і проблема в тому, що зараз ми не бачимо розвитку цих напрямків в Україні.  

Сергій Стуканов: А якщо говорити про Донбас, що робити з шахтами, їх просто закрити та переорієнтуватися на сферу послуг?

Ірина Сампан: Що взагалі буде з видобувною галуззю?

Олег Савицький: По всьому світу видобувні галузі згортаються та скорочуються. У США видобувна промисловість поступово згортається, в Англії це вже сталося. В Німеччині остання глибока шахта закривається у цьому році.

В українських шахтах вже видобувають вугілля на глибинах понад кілометр, і це є абсолютно нерентабельно. Ера вугілля скінчилась — це факт.

Сергій Стуканов: В цей час дедалі рентабельнішими стають альтернативні джерела енергії — вітер, сонце. Чому в Україні і досі немає системної і комплексної побудови, наприклад, сотні чи тисячі вітряків, які б збирали цю енергію та акумулювали її, як, наприклад, у Китаї?

Олег Савицький: В Китаї це працює, тому що є потужна державна політика, спрямована на розвиток відповідних галузей промисловості, які виробляють обладнання і створюють нову енергетику.

В Україні ніколи не було підтримки саме цього виду енергетики. Якщо вона і розвивається, то, скоріше, всупереч діючим умовам і політикам.   

Сергій Стуканов: Які тенденції атомної енергетики у світі?

Олег Савицький: Зараз навіть найбільша держава, яка розвивала атомну енергетику, Китай, в останні роки сповільнює програму розвитку цього виду енергетики, бо це економічно невигідно. Набагато вигідніше розвивати відновлювану енергетику.

Сергій Стуканов: Що буде з тими економіками, які не перебудуються років за 30, коли розвинуті країни вже перейдуть на відновлювані джерела енергії, а відсталі не перейдуть? Що буде, наприклад, з Україною?

Олег Савицький: Можна зараз подивитися на те, що сталося з Донбасом, який не зміг своєчасно перебудуватися та переорієнтуватися на інноваційну промисловість та нові технології. Тобто, якщо ми не зробимо цього, нас чекатиме занепад, а в деяких, найбільш вразливих регіонах — економічний колапс.

Сергій Стуканов: Які завдання зараз стоять перед нашим урядом?

Олег Савицький: Зараз перед нашим урядом стоїть задача, щоб енергетична стратегія відображала довготермінові пріоритети розвитку держави і щоб в Україні впроваджувалася інтегрована енергетична та кліматична політика.