Чому на українській митниці не спрацювали «чорні сотні» і не було впроваджено британський досвід?

В нашій студії голова правління ГО «Інститут податкових реформ» Олена Хотенко, з якою ми спробуємо розібратися.

Андрій Куликов: В чому полягають зміни у митному законодавстві, і кому вони невигідні?

Олена Хотенко: До цієї заяви ще було декілька подій, і спостерігаючи за тим, що вже два чи три тижні суспільство втягують в цю розмову чи скандали, в мене виникає ілюзія обману – магія починається з концепції «привернути увагу», а коли  ілюзіоніст піднімає руку, то трюк відбувається в іншому місті.

Спробуємо розібратися, що ж таке митниця. В неї є не тільки безпекова функція, а й збір податків – митниця збирає ПДВ та митні збори, а це третина надходжень до бюджету. Вже не один рік говориться, що на митниці відбуваються тіньові операції, які створюють недонадходження до бюджету в значних сумах. І не перший раз ми зараз чуємо, що це питання намагаються врегулювати. Ви пам’ятаєте, при уряді Яценюка були розмови про залучення британських спеціалістів, але все закінчилося тільки гучними промовами. Потім два роки тому приїжджала американська делегація, яка вивчала питання проблематики митниці та повинна була запропонувати шляхи вирішення цієї проблеми. Та результату немає. Вводили «чорні сотні» – це спільні робочі групи разом з податкової міліцією. Вважалося, що вони будуть зупиняти будь-які контейнери, виявляти порушення на митниці і давати значні результати. Але цих результатів не було, і ці «чорні сотні» розпустили.

Зараз знову піднімається питання митниці. Дійсно, з митницею порядок наводити потрібно. Найбільші порушення там полягають не у тому, що товар перетнув митний кордон без оформлення, а в тому, що відбувається маніпуляція з митною вартістю. Для того, щоб вирішити проблему з цією митною вартістю, не треба стояти на митних постах, можна цю роботу проводити в аналітичних центрах, не залучаючи при тому додатковий людський ресурс. Чим більше людського фактора,  тим більше буде можливостей зловживання. А дві третини порушень можна аналізувати, не виходячи з кабінетів.

Найбільші порушення на митниці полягають не у тому, що товар перетнув митний кордон без оформлення, а в тому, що відбувається маніпуляція з митною вартістю

Андрій Куликов: Митник – це та людина, яка підходить до тебе на кордоні та перевіряє, чи не везеш ти нічого забороненого. Як це робити на дистанції?

Олена Хотенко:  Ви зараз говорите, як громадянин, який везе або не везе якісь товари, а економіка полягає у тому, що товари перетинають кордон. І найбільша кількість податків як раз там, де відбувається розмитнення і сплата платежів за перетин послуг або товару. Наприклад, за даними міжнародних митниць, коштовні золоті часи перетнули кордон в одній кількості, а до нас в країну вже їх заїхало набагато менше. Це говорить про те, що маніпуляція відбувалася саме з документами та порядком оформлення: з країни постачальника виїхав один товар, до нас заїхав інший.

Тому потрібні зміни до системи управління митницею, до системи розмитнення товарів, і до системи аналізу митних платежів. Для цього потрібно змінювати законодавство і правила.

Андрій Куликов: Кому ж вигідно, щоб не виправлялося становище на митниці? Урядовцям, імпортерам, експортерам чи самим митникам, які на цьому нагрівають руки?

Олена Хотенко: Генеральний прокурор говорив, що є якісь 10-11 родин, про які всі знають і які займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Тому, я думаю, якщо ви запросите генерального прокурора до студії, то він вам оприлюднить ці прізвища.

Андрій Куликов: Який іноземний досвід ми можемо запозичити? І чи здатні ми його запозичити? Ви говорили про те, що запрошували сюди і британців, і американців – і нічого. Можливо, для нас взагалі цей іноземний досвід не підходить?

Олена Хотенко: Підходить, адже весь цей досвід і полягає у тому, щоб визначати митну вартість товарів, і щоб не було маніпуляцій з цією вартістю. Це все може бути проаналізовано, не виходячи з кабінетів. Тому що в нас є електронна система адміністрування ПДВ, і по ланцюжку весь цей товар, який заходить до нас в Україну, можна відстежувати аж до споживача, який його купив. І якщо завозиться взуття за ціною гумових капців, а продається потім як модельне шкіряне життя, його все одно можна на ланцюгу побачити. А потім поставити питання тому митнику, який розмитнив даний товар, не перевіривши його. Британський досвід у тому і полягає, що можна відстежувати товар навіть від ціни за кордоном, за якою він купувався, до ціни, за якою він продався в Україні.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.