У студії Громадського радіо говоримо про книгу з перекладачкою, кандидаткою історичних наук Катериною Дисою.
Тетяна Трощинська: Ваша освіта історика спростила вам роботу над перекладом?
Катерина Диса: Звісно, моментами мені було простіше, бо я була в курсі подій, про які йшлося, розуміла специфічну історичну термінологію. Але книжка не лише про історичний досвід переживання травми, а й про досвід роботи активістів з травмами, психіатрів, психологів.
Авторка Кеті Карут – американська літературознавця, яка вже давно зацікавилася питанням травми, ще на початку 90-х. Тоді вона почала шукати і розмовляти з людьми дотичними до випрацювання поняття посттравматичний синдром і розлад. З активістами, психологами, літературознавцями, дотичними до цього. Вона проводила ці інтерв’ю впродовж 2000-х, їй допомагали декілька помічників.
Форма подання інформації через інтерв’ю робить її цікавою і зрозумілою для широкої аудиторії.
Переживання травматичних досвідів, пов’язаних з війною, геноцидом, голодом є важливою, інтегральною частино роботи з травмою, але є інші події та ситуації, які травмують людей. Домашнє насильство, насильство над дітьми, травми, пов’язані з досвідом замовчування, наприклад, хвороб.
Важливо працювати з старими, поколіннєвими травмами, проговорювати їх.
Тетяна Трощинська: Тобто чим є метод проговорювання у лікуванні травматичних досвідів? Технологією, необхідністю, потребою?
Катерина Диса: Під час травмування блокуються центри головного мозку, які відповідають за мову, тобто людина буквально німіє. Тому з тим, щоб розповісти про цей досвід, виникають проблеми. Проговорювання не є панацеєю, у ньому не полягає все лікування, але дати людині змогу виговоритися – дуже важливо.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.