Чому виграти позов по Криму у ЄСПЛ буде легше, ніж по Донбасу?

У студії Громадського радіо Іван Ліщина, урядовий уповноважений з питань Європейського суду з прав людини. 

Любомир Ференс: Ви були в нашій студії у червні, зараз серпень, які зміни відбулись у цій ситуації?

Іван Ліщина: Ми вже передали інформацію, яка стосувалась Криму. Ми зробили графіки введення російських військ, починаючи з січня 2014 року до кінця березня 2014 року. Ми також подали окремий графік захоплення наших інфраструктурних об’єктів в Криму, що показує, яким чином Росія відокремлювала Крим від України: Чонгар, захоплення аеропорту, вокзалу. Третій – це похвилинний графік захоплення військових частин, – те що стосується Криму. По Донбасу ми зараз збираємо інформацію, у нас ще немає загальної картинки, ми навіть не знаємо чи будемо робити такі ж окремі графіки, чи це буде якась загальна картина, де ми будемо показувати, що відбувається в кожний окремий день. Це технічний момент, ми будемо дивитися скільки ми зібрали інформації. Основні джерела інформації щодо Донбасу – це військова прокуратура, СБУ, громадські організації та окремі люди, які готові надавати нам відповідні свідчення, приходити до нас, надавати відео та фотоматеріали, які вони робили самі. Частина з цих матеріалів взагалі ніколи не потрапляла до Ютубу чи ще десь. До середини цього вересня ми маємо подати нашу позицію по початку захоплення Донбасу, з квітня по вересень 2014 року.

Любомир Ференс: Ви сказали, що з чіткістю можете сказати, які військові частини росіян блокували українські частини в Криму. На базі чого ви стверджуєте, що саме ця частина військовослужбовців РФ блокувала?

Іван Ліщина: Є кілька джерел. По-перше, це інформація, яку ми отримали від українських спецслужб, по-друге, ми опитували конкретних українських військовослужбовців, які вийшли з Криму. Коли росіяни стояли, то блокували якийсь час, і час від часу у них виникав якийсь контакт з українськими військовослужбовцями, які отримували відповідну інформацію. Якісь частини брали участь в навчаннях, і наші військовослужбовці знали про цих хлопців. Ті, що блокували Мамчура в Бельбеку, десантники – у них в перші дні було вільне спілкування з нашими військовими. Ми навіть знаємо, коли вони в’їхали: 21 лютого на великому десантному кораблі, і знаходились в схованках в Севастополі, очікуючи на команду, і 27 вони вже вийшли блокувати Бельбек. Не одразу, але за кілька днів вони почали це розповідати нашим військовослужбовцям. 

Іван Ліщина: Я був дещо здивований тим, що до нас люди ставляться досить прихильно. У нас є ті, хто надавав свідчення до військової прокуратури, ми до них звертаємось, і з 23-х осіб з Криму, свідчення яких ми відібрали – тільки двоє відмовились на тій підставі, що в них є родичі в Криму. Інші надали нам свідчення без будь-яких питань, більше того, ми приїздили до штабу Військово-Морських Сил України в Одесі, і опитували керівництва штабу, бо більшість з них вийшла з Криму і мали що нам розповісти. Громадські активісти йдуть до нас дуже охоче і розповідають, їм здається, що вони недочуті. Тобто вони хочуть розповісти свою історію, але не завжди їм вдається розповісти це тому, хто їх вислухає. 

Любомир Ференс: Ви вже можете порівняти важкість справи по Криму та Донбасу? Де важче збирати докази?

Іван Ліщина: Процес збору доказів приблизно однаковий, важкість збору доказів – одна і та сама, але питання в позиції. Набагато легше нам буде довести факт агресії Російської Федерації, факт існування ефективного контролю РФ над Кримом, починаючи з лютого, бо, по-перше, росіяни самі визнають, що у них є цей ефективний контроль, починаючи з кінця березня, а цей місяць між захопленням Верховної Ради Криму 26-27 лютого, і офіційне захоплення Російською Федерацією 21 березня – в той період часу наявність російських військ визнав сам президент Путін, і російські юристи в своїх поданнях до Європейського суду також визнають цей факт, з посиланням на інтерв’ю самого Путіна. Тому факт існування російських військ на цій території – вже визнаний. Європейському суду буде дуже легко визнати, що ефективний контроль також був. По Донбасу абсолютно інша історія, бо в них жорстка позиція: «Нас там нет». Тому нам треба по крупинках збирати інформацію.