Чи варто подорожувати в Ірані? Досвід мандрівниці

Подорожувати самій по Ірану – нестандартно, але абсолютно безпечно, — говорить проектна менеджерка Transparency International Україна Катерина Цибенко, яка два тижні мандрувала різними містами цієї країни. Тому ми вирішили розпитати про досвід поїздок за таким непересічним туристичним маршрутом і дізнатися, що найбільше дивувало і чи варто взагалі обирати для подорожей цю країну. 

Почалося все з того, що в 2013-му році я їздила до Ірану в складі туристичної групи

Тоді мені ця країна дуже сподобалася. Я познайомилася з деякими людьми, підтримувала зв’язки з одним хлопцем з Тегерану. Він мене постійно запрошував ще раз приїхати до нього в гості, бо вони дуже гостинні і люблять приймати гостей. Я довго на це наважувалася, були «стрибки» долара, тому це було складно.

Нарешті, я наважилася. Я довго збиралася і от взяла квитки. Вирішила, що буду сама, тому що спочатку думала поїхати в гості до цього друга. Я почитала статті, що в принципі це нормально і дівчині безпечно самій їздити по Ірану, бо державна іслам забороняє торкатися до жінок, а значить мені нічого не загрожує. І я читала багато відгуків західних туристок, які самі подорожували і все було добре. І один раз я вже була, сама бачила це все: навіть в транспорті до тебе ніхто не намагається торкатись, тому що це щось наближене до злочину. До того ж, транспорт там розділений на дві частини і жінки, переважно, сідають у жіночу частину. 

Там є гендерна сегрегація. Хлопчики та дівчатка навчаються в школі окремо, в транспорті є жіноча і чоловіча частини. В жіночу заходять тільки жінки. Навіть якщо у чоловічому порожньо, все одно заходять в жіночу. Подружня пара, я думаю, може зайти в будь-яку.

«Як ти можеш їхати? Там же небезпечно»

Духовний лідер там має майже необмежені повноваження, наскільки я зрозуміла. Він може впливати на все. Оскільки релігія є державною, то є обмеження прав людини через релігію. Переважно для жінок, але для чоловіків також. 

До Ірану приїжджає небагато туристів. Але якщо порівняти 2013-м роком, то їх стало більше. Немає натовпів, але вдень в Тегерані або Ісфахані можна зустріти десять-п’ятнадцять туристів. Це достатньо багато, тому що в 2013-му році я так багато не бачила.

Думаю, бояться їхати. Дуже багато людей перед тим, як я їхала і сама, і з групою в 2013-му році, говорили: «Як так, як ти можеш їхати? Там же небезпечно, там же самі терористи». Іранці ображаються, коли їх так називають.

Як мені здалось, іранці є більш розслабленими за нас, зазвичай так буває у теплих країнах. Досить довга перерва в обід, з другої години десь до п’ятої-шостої. В них це називається «на молитву». Закривається багато магазинів, урядових будівель і кожен використовує цей час так, як хоче: хто молиться, а хто йде просто поспати. 

Табріз. Спеціальна поліція з етичної безпеки

Більша частина людей там нерелігійні, як мені здалось. Я особисто бачила, щоб троє людей молились в обід. А так люди, насправді, втомлені від тих утисків, що їм створила Ісламська революція. Наприклад, для жінок це носіння хіджабу та довгого одягу у спеку, хоч вони і звикли до цього, але все-одно. Вимога поститися в Рамадан — місяць, коли від сходу до заходу сонця не можна їсти публічно. Мені розповідали, що в Тегерані поліція навіть арештовує тих, хто їсть публічно. Всі заклади харчування закриті в цей час, якщо хтось хоче поїсти, має робити це вдома. Поліція не може додому зайти, заарештувати.

Ходити за руку хлопець із дівчиною можуть, в принципі, у більш вільнодумних місцях (Тегеран, Ісфахан). Але це заборонено, тільки одружені можуть це робити. Якщо поліція це побачить, можуть заарештувати.

Спеціальна поліція з етичної безпеки складається з одного солдата Корпусу стражів ісламської революції та одного поліцейського. Одне з міст, в яких я була, — Табріз (на півночі, біля Туреччини, Азербайджану) досить релігійне, десь 80% жінок, ходять в чадорі. Це прямокутна тканина, в яку вони замотуються, щоб сховати обриси тіла. В парках ми бачили цей патруль етичної безпеки. Якщо там побачать хлопця з дівчиною за руку, забирають в поліційний відділок або проводять сувору розмову. Або ж ставлять перед хлопцем вимогу: або ти одружуєшся, або йдеш в тюрму. Але таке є в досить релігійних містах. І що цікаво, в них така культура, що хлопець з хлопцем, дівчина з дівчиною можуть вільно ходити за руки і цілувати один одного в щоки. 

Зважаючи на такі умови, більшість з тих, із ким я спілкувалася, хочуть виїхати. Це люди з освітою, PhD, математичного напрямку, тільки один говорив мені, що не хоче виїжджати, тому що він патріот і він вважає: а якщо всі поїдуть, то хто буде змінювати країну на краще? Я читала, що за останні років 10 звідти виїхало до 8 мільйонів людей і це логічно, тому що люди не можуть так жити. 

Багато іранців думають, що Україна — частина Європейського Союзу

Іранці читають BBC, різні західні сайти, Facebook, Youtube, деякі сторінки з Instagram там заблоковані. Звісно, вони на них заходять через VPN (професіонали в тому), щоб зайти на заборонені сайти, але говорять, що це сповільнює Інтернет, тому заходять менше. Дві найпопулярніші соцмережі — Telegram та Instagram.

Як мені розповіли, середня зарплата в іранців близько 400-500 доларів. Мій знайомий розповідав, що в нього 230 і це досить мало. Ціни на продукти там такі, як в Україні (або дещо дорожчі). В музеях, туристичних місцях ціна за вхід для іноземців в п’ять-сім разів вища. А на фарсі написана інша ціна, їхніми цифрами. 

Досить цікаво, що багато іранців думають, що ми — частина Європейського Союзу. Це було приємно. Я зустріла тільки одну людину, яка говорила англійською і хотіла пояснити про мене іншій людині і сказала слово «русланд». Я тоді сказала: «Ні, ми не «русланд», і тоді вона пояснила. Але люди знають різницю, навіть знають про війну з Росією. Вони кажуть, що не люблять Росію. В одному місті хлопець сказав мені: «Ваша країна зруйнувала дзвін на нашому муніципалітеті». Я питаю: «Коли?» А от Росія в 40-х роках минулого століття зруйнувала нашу будівлю. Я кажу: «Так ми ж не Росія». Але це був 16-річний хлопець, і він міг не знати.

В Ірані дуже багата туристична культура. Для мене великий плюс, що це закрита країна і там мало туристів, нема натовпів. І це точно буде небанальна поїздка. Варто подивитися різні храми, пустелю Калют за 500 км від Афганістану — дуже космічний пейзаж. Можна насолодитися тим, що там мало туристів.

Там можна використовувати «каучсерфінг». Правда, він там заборонений, але вони все одно використовують його через VPN. Є готелі. Я собі перед поїздкою склала список хостелів, де я буду зупинятися, але так ставалося, що я в Тегерані була в знайомого, в поїзді в Табріз познайомилася з дівчиною, яка запропонувала мені в неї залишитися. В іншому місті я була лише день і не ночувала. Ще в одному місті зустріла людей, які запропонували бути в них. До того ж, вони настільки гостинні, що скрізь за мене платили і я не могла їх переконати, що я хочу плати ти за себе. Вони говорили: «От приїдемо ми в Україну, тоді ми будемо твоїми гостями».

Іранську візу отримати дуже просто. Коли ми їхали з туристичною групою, нам дали її прямо в аеропорту. Але що цікаво: службовець в аеропорту дивиться на людину і пише ціну. З європейців вони беруть більше і в євро, з азіатів — в доларах і менше. А коли я вже їхала сама, мені сказали, що одній дівчині можуть в аеропорту і не дати, тому я вирішила отримувати в посольстві. Мені видали її за один день. Дуже мінімальний список документів: запрошення, фото і страховка. 

Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії. Тисніть блакитний трикутник праворуч вгорі. Щоби скачати файл і послухати пізніше, натисніть на хмарку.