Чи є Японія «іншим світом»? — куратор виставки «Внутрішня Японія»

Виставка відбудеться у рамках року Японії в Україні. Також після Києва виставку збираються показати в Одесі і Дніпрі, а згодом, можливо, у Польщі і Японії. Андрій Накорчевський, японознавець і куратор арт-проекту «Внутрішня Японія» розповідає про специфіку виставки та культуру Японії загалом.

Кирило Лукеренко: Розкажіть про цю виставку. Наскільки я розумію, це будуть твори українців, як вони бачать Японію?  

Андрій Накорчевський: Так. Я як куратор зібрав митців і запропонував їм подумати та знайти адекватний візуальний образ тому, як вони внутрішньо сприймають Японію. Фактично, можна сказати, що це буде Японія без Японії, тобто там не буде гейш, самураїв, Фудзіями. Японська культура дуже потужна, вона впливає на світову культуру і, звичайно, на українську теж. Японська культура прямо або опосередковано впливає на наших митців. Деякі з них їздили до Японії з своїми виставками і бачили її своїми очима, а інші не бачили, але читали японську літературу, філософію і бачили японське мистецтво. Мені було цікаво запропонувати їм такий проект, у якому вони могли б передати своє внутрішнє відчуття Японії, знайти для нього зоровий образ і передати його за допомогою засобів і технік у своїх роботах, перш за все, традиційного живопису.     

Кирило Лукеренко: З вашої точки зору, їхнє сприйняття Японії відбиває саму сутність цієї країни, чи Японія для них лишається якоюсь річчю в собі?

Андрій Накорчевський: У кожного є своя Японія, і це певна утопія, особливо для тих, хто там ніколи не був. Люди мають багато фантазій щодо цього, а реальність зовсім інша. І мені було цікаво запропонувати митцям, щоб вони показали свою внутрішню реальність, як саме вони сприймають Японію, а наскільки це адекватно, важко сказати, оскільки навіть у японців різне сприйняття своєї власної країни, що вже казати про іноземців.

Вікторія Єрмолаєва: А яке ваше особисте відчуття Японії?

Андрій Накорчевський: Я між Україною і Японією живу вже понад 25 років. За фахом я — сходознавець, ще в студентські роки я закінчив кафедру японської філології. Тобто Японія не була для мене абсолютно чужою країною. Але коли я вперше туди приїхав, після розпаду Радянського союзу, — це, звичайно, для мене був шок.

Для мене Японія одна з найкомфортніших країн для перебування і, не дивлячись на те, що багато хто каже, що у японців є певна маска на обличчі, насправді за духом це дуже подібна до нас країна, бо люди надзвичайно людяні і толерантні. Людські відчуття грають там дуже важливу роль. Для того щоб встановити гарний контакт з японцями, треба з ними спілкуватися на такому людському рівні, як у нас.

Вікторія Єрмолаєва: Що вас шокувало при першому візиті в Японію?

Андрій Накорчевський: Це ж були голодні роки у Радянському союзі, а у Японії все було. Але найбільше мене вразила чіткість і впорядкованість. У мене є друзі німці, які кажуть, що у порівнянні з Німеччиною, Японія — це надзвичайно організована і пунктуальна країна.І ця пунктуальність і організованість, якщо ти до неї вже призвичаївся, надзвичайно комфортна для життя.      

Кирило Лукеренко: Чому ви і зараз дивуєтеся в Японії?

Андрій Накорчевський: Не то що я дивуюся, скоріше я цим насолоджуюсь, взагалі мені дуже симпатизує ідея самоорганізації японців. Є дуже багато різних заходів, коли люди самоорганізуються і дуже чітко координуються. Цей феномен мені нагадує те, що було у нас після другого Майдану, коли масово почали з’являтися громадянські організації, які, не дивлячись на державу, організовуються, для того щоб вирішувати суспільні проблеми.

Кирило Лукеренко: Ви також знаєте багато про релігію Японії. Чи можна порівняти релігійність японців та українців?

Андрій Накорчевський: Це зовсім інша роль, яку відграє релігія у житті суспільства. Справа в тому, що до кінця ХІХ століття в Японії самого терміну релігії не існувало, і вперше вони познайомилися з тим, що існує якась релігія, від європейців, коли відбулося так зване відкриття Японії після 250 років ізоляції.

В Японії релігія не домінує у суспільстві, вона відіграє свою певну функцію, і ставлення до релігії прагматичне. Коли у людини вичерпані всі засоби впливу на ту чи іншу ситуацію, тоді вже люди звертаються до якоїсь божественної допомоги.

Взагалі японці про себе кажуть, що вони люди нерелігійні, вони вживають таке поняття, як звичка чи традиція. Зараз там дві основні релігії — синтоїзм та буддизм. Синтоїзм — це дохристиянська віра, як у нас поганство чи язичництво, і буддизм як світова релігія. Вони абсолютно мирно існують між собою, бо кожна виконує свої функції. Якщо синто — це те, що стосується життя, то буддизм — це те, що турбує людину після смерті. Тобто японці, можна сказати, народжуються синтоїстами, а помирають буддистами.    

Вікторія Єрмолаєва: Але, як у нас, релігію і церкви не використовують у політичних цілях?

Андрій Накорчевський: Намагання зробити подібне було під час Першої світової війни, в період мілітаризації Японії. Сінто тоді використовувалось у якості націоналістичної релігії, але насправді це був зовсім інший конструкт, який до традиційного сінто не мав жодного відношення. У тому сенсі релігія була повністю використана керівною елітою для досягнення своїх ідеологічних і політичних цілей. Але зараз це заборонено, релігія повністю відокремлена від держави, і будь-яке фінансування з боку держави чи місцевих адміністрацій — суворо заборонене.  

Кирило Лукеренко: Як змінилася Японія за ці 25 років, чи відчувається там зараз криза?

Андрій Накорчевський: Як такої кризи там не відчувається. Японія зараз адаптується до нового світу, як і весь світ. Річ у тому, що, якщо для того, щоб досягнути певної мети раніше вимагались значні зусилля певних колективів (оскільки Японія, перш за все, колективістська країна, і великі корпорації є уособленням японського духу), то зараз час скоротився, кожний має персональний комп’ютер і вже не потребує великих вкладень в обладнання, для того щоб щось винайти.

У світі, можна сказати відбувається «гаражна економіка»: у своєму гаражі люди можуть винайти щось абсолютно нове і для цього зовсім не потрібні великі корпорації. І оскільки світ дуже швидко змінюється, то інколи ці великі корпоративні монстри просто не встигають за цим. Звичайно, великий корабель розвернути значно важче, ніж маленький човен. Але особливих проблем там немає.    

Кирило Лукеренко: Зараз у Японії з’являються нові політики і дуже сильно дебатується перспектива зречення престолу японським імператором. Наскільки японці вважають це таким чинником, що призведе до певної нестабільності?

Андрій Накорчевський: Імператор просто почуває себе неспроможним через вік і поганий стан здоров’я виконувати свої обов’язки, хоч вони і більш символічні, але він все ж таки має багато подорожувати іншими країнами. За старим законом, він не міг добровільно покинути цей пост, а зараз ідеться про те, щоб внести зміни до закону, які б дозволили імператору зректися престолу і передати його своєму синові. Японці до цього ставляться абсолютно нормально.