Дітей з Фукусіми в японських школах починають ігнорувати, - Маріко Гельман

Вікторія Єрмолаєва: Відкриття фотовиставки приурочене до річниці трагедії на ЧАЕС. Також ви представили українсько-японську інсталяцію у центрі КПІ. Як виникла ідея такого спільного міжнародного проекту?

Маріко Гельман: Я відкрила для себе Японію у 2016  році, коли робила там дві персональні в Токіо та на Фукусімі. Познайомилася з багатьма людьми і подумала чому б не зробити спільний проект, мультикультурний діалог .

З фотографом Кадзума Обара познайомилася ще у 2015-му. Він, до речі, перший фотограф, якого допустили до зйомок на території Фукусіми. Ми розпочали спільний проект «Опромінення».

Щодо інсталяція, то вона називається «Прозорість». Трохи про історією виникнення. Я маю інвалідність, вона пов’язана з аварією на ЧАЕС. Три роки тому задумалася про ту кількість ліків, які приймаю. Почала усі блістери, капельниці складати в ящик. За ці роки зібралася критична така маса. Коли збиралася їхати на Фукусіму вдруге, в 2018 році, попросила людей, які вживають аналогічні препарати, дати мені їхні блістери.

Інсталяція складається з 25 склоблоків. Кожен блок розрізаний, всередину вкладені мої блістери та блістери людей з Фукусіми. З цих склоблоків складена стіна, ззаду освітлена світлом. Це про тілесність, про те, що деякі люди живуть лише завдяки фармабізнесу.

Її можна побачити в україно-японському центрі КПІ, в бібліотеці на 4-му поверсі. А на виставку «Японія. Напівтон» в Музеї прикладного мистецтва за адресою Лаврська,9. Також зняли фільм «Марія та Фукусіма», презентували його в цьому ж центрі.

Вікторія Єрмолаєва: Є різниця між українцями та японцями у ставленні до своїх трагедій?

Маріко Гельман: Митці, інколи, вже використовують зону відчуження для своїх мистецьких актів. На Фукусімі ж ситуація трохи інша, бо там тривають роботи по контамінації. Досі вони збираються радіоактивний ґрунт в мішки, складають їх в піраміди. У кожен мішок поміщається 1 т землі.

Вікторія Єрмолаєва: Ви спілкувалися з місцевими жителями? Що вони говорять, чому не переїжджають?

Маріко Гельман: Для японця найстрашнішим у житті є ігнор, коли суспільство його ігнорує і не помічає. Чула неодноразово, що дітей, які з батьками переїжджають з Фукусіми до інших міст, часто ігнорують у нових школах. Мовляв, вона з Фукусіми і від неї можна чимось заразитися. Це говорить про те, що відсутня адекватна інформація про профілактику, відсутні методи забезпечення нормальної діяльності.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.