Дівчатка з особливими потребами покажуть дефіле на акції «Ми — однакові»

В студії «Громадського радіо» про проект «Ми — однакові» розповідає співорганізаторка акції, громадська активістка Тетяна Фурманова.

Василь Шандро: Розкажіть про проект «Ми — однакові», яка його мета?

Тетяна Фурманова: Проект проходить в рамках Арсеналу ідей, 2 червня, о 15:30. На відкритій вуличній частині Арсеналу ми готуємо свято для дітей з особливими потребами.

Це буде перше в Києві модне дефіле дівчаток з особливостями, задіяно 16 учасниць. Інші демонструватимуть свої таланти — співатимуть, показуватимуть вироби, художні роботи.

Василина Думан: Хто дизайнер суконь для дефіле?

Тетяна Фурманова: Це Анна Лобарєва, вона під кожну дівчинку шила окрему сукню. Ці наряди ми їм подаруємо.

Василина Думан: Де зібрали діток для участі у святі?

Тетяна Фурманова: Багато контактів вже було. Також на нашій сторінці «Ти особливий» у фейсбуці публікували відкриту пропозицію долучитись, на яку відгукнулись багато людей.

Василь Шандро: А що кажуть діти про такий захід?

Тетяна Фурманова: Діти дуже раді. Дівчата кілька разів телефонували і перепитували «невже я зможу вийти на подіум, це правда?»

Василь Шандро: Відвідати може будь-хто?

Тетяна Фурманова: Так, будь-хто. За умовами вхідного квитка на сам Арсенал. А якщо дітки з особливостями, у нас були відкриті списки на фейсбуці, де треба було вказати прізвище і отримати безкоштовний вхід.

Василь Шандро: На скільки батьки готові зараз відкрито говорити про своїх дітей з інвалідністю?

Тетяна Фурманова: Зараз ситуація змінилась кардинально. Якщо навіть брати статистику, дітки, які народжуються з вадами, більше залишаються в сім’ях, ніж раніше. За останні 10 років прогрес величезний.

Таких відкритих акцій має бути більше. Після першого подібного заходу, який ми проводили для дорослих, мене почали шукати мами діток з інвалідністю, питати що, як, де. Є мами, які не готові публічно говорити про своїх дітей, але до цього треба звикнути.

Василь Шандро: Чи є якісь інформаційні кампанії в Україні щодо дітей з особливими потребами?

Тетяна Фурманова: Зараз дуже піднялась громадськість. Багато організацій і просто людей, які переймаються і хочуть допомогти. А на законодавчому рівні — термін «інклюзивна освіта» хоча б на слуху, а раніше і цього не було.

Василь Шандро: Чи їздите ви в інтернати, спеціалізовані школи?

Тетяна Фурманова: Моя організація опікується Ладижинським інтернатом. Там 138 дітей з дуже тяжкими вадами, з них 80% лежачі. Останнім часом їх все більше і більше навідують. Громадські організації, люди просто приїжджають.

Василь Шандро: Чи відвідуєте ви військові шпиталі?

Тетяна Фурманова: Моя активна волонтерська діяльність почалась якраз з центрального військового шпиталю. А потім це вже переросло в громадську діяльність.

Василь Шандро: Для чого це все робиться?

Тетяна Фурманова: Я відчуваю, що я живу, коли комусь потрібна, коли можу комусь допомогти. Коли бачиш віддачу від бійців АТО, від дітей, їхніх батьків. А для чого ще жити?