Доля театру як доля однієї людини: документальний фільм про Запоріжжя Олега Шинкаренка

Говоримо про новий документальний фільм, знятий в межах Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86»

Ведучi

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Олег Шинкаренко

Доля театру як доля однієї людини: документальний фільм про Запоріжжя Олега Шинкаренка
https://static.hromadske.radio/2018/03/hr-rh-2018-03-20_shynkarenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/03/hr-rh-2018-03-20_shynkarenko.mp3
Доля театру як доля однієї людини: документальний фільм про Запоріжжя Олега Шинкаренка
0:00
/
0:00

Гість ефіру — письменник, журналіст, автор документального фільму Олег Шинкаренко.

Олег Шинкаренко: Організаторів фестивалю передусім цікавлять фільми, дія яких відбувається в провінційних маленьких містечках, які ніколи не потрапляють в об’єктив документаліста. Дуже важливо показати життя в них, бо там воно буває напружене, драматичне і загадкове. Там немає таких коштів, немає таких медіа, мало активних людей. Це життя проходить повз об’єктив, це дуже погано. У кожному українському містечку є свій «Твін Пікс», його обов’язково треба фіксувати. Історія цих містечок нічим не гірша за історію середніх американських містечок, які вже стали місцем дії багатьох блокбастерів. Просто в Америці на це звертають увагу, а у нас — ні.

Вікторія Єрмолаєва: І ти поїхав у своє місто?

Олег Шинкаренко: Так, я поїхав у місто, де я прожив майже 30 років. Це Запоріжжя. Я поїхав туди, щоб зняти фільм про театр. Йому вже 25 років. Спочатку це був неформальний театр. Здається, його ідея виникла ще наприкінці 80-х. На початку 90-х театр отримав підтримку від міста і став муніципальним. Очевидно, з цього почався його занепад. Коли я почав знімати відео, я зрозумів, що це значно ширша історія. Це історія і моя персональна, тому що я багато років ходив до нього як глядач, я навіть грав у ньому на гітарі, адже у цьому театрі відбувався фестиваль. Історія мого життя і історія цього театру певним чином збігаються, на нас подіяв час, змінилися соціальні та економічні умови, що суттєво вплинуло на життя людей.

Вікторія Єрмолаєва: Якими засобами ти проводиш цю паралель?

Олег Шинкаренко: 90-і роки, коли виник театр, припали на мою ранню юність. Тоді люди були здатні працювати за жалюгідну зарплатню. Один з акторів сказав мені: у нього була така зарплата, що він мав на обід одне яйце і пакетик «Мівіни», коли він мав такий обід, то грошей бракувало на автобус. Це було дуже схоже на моє життя в 90-і роки. Потім все змінилося, з’явилася державна підтримка, змінилася психологія людей, всі вирішили, що треба працювати інакше. Це вплинуло на якість того, що люди виробляють.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.