Довкола Михайла Грушевського були сексоти, — історик

І тому авторитетного історика взяло під нагляд Державне політичне управління — ГПУ.  До 100-річчя від дня створення Центральної Ради Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікує документи зі справи-формуляра ГПУ на Михайла Грушевського. Дізнаємося подробиці в історика Ігоря Бігуна.

Анастасія Багаліка: Грушевський під ковпаком спецслужб — тема звучить інтригуюче. Розкажіть про це більше?

Ігор Бігун: 4 березня (за старим стилем) 1917 року утворилася УЦР — перший український парламент. Приурочивши до річниці, ми опублікували збірку документів з колишніх архівів ГПУ, КДБ про першого і незмінного очільника Центральної Ради Михайла Грушевського.

Євгенія Гончарук: Які саме документи є в архіві? Мені цікаво, що за цими архівами навколо Грушевського було багато реформаторів, так званих секcотів. Хто це був?

Ігор Бігун: Вся інформація, зібрана в документах, походила від донесень інформаторів. Ця колекція  — літерна справа, яку державне політичне управління УРСР завело після того, як Грушевський повернувся в радянську Україну в 1924 році.

Зібрані і документи з раніших періодів, коли спецслужби слідкували за Грушевським, коли він був за кордоном. Кожен його крок і кожна розмова фіксувалися після повернення на українську землю.

Хто ці інформатори, ми зараз не знаємо, в документах вони фігурують під псевдонімами: «Аспірант», «Німфа», «Бєлий», «Запорожський». Очевидно, це були люди з близького оточення, радше з професійного.

Грушевський після повернення працював у ВУАН, очолював кафедру. «Аспірант», якого я згадав, — сексот, який разом з ним працював на кафедрі. В інших установах теж були таємні інформатори, які й надавали спецслужбам інформацію про Михайла Грушевського та його діяльність.

Євгенія Гончарук: Попри те, що радянська влада розглядала Грушевського як «буржуазного націоналіста», його довго використовували. Яка функція, на думку спецслужб, була в цієї людини?

Ігор Бігун: Використовували не конкретно його, адже завдань спецслужб Грушевський не виконував. Використовували сам факт його повернення. В колекції є листування між київським губернським відділом ГПУ і республіканським ГПУ.

Київські чекісти запитували в республіканських: Грушевський повернувся, що нам з ним робити, як краще використати? Ми можемо протягти його на пост президента ВУАН, наскільки це буде корисно для нашої роботи? Ми можемо протистояти загостренню конфлікту між ним та іншими членами президії ВУАН.

І з республіканського центру відповідають: Грушевський нам невигідний на посту президента ВУАН, бо він не дасть тих результатів, які ми хочемо, завдань ГПУ не виконуватиме. Вони остерігалися, що вийде так, як з Володимиром Винниченком. Той тоді повернувся в УРСР, вів якісь переговори про співпрацю, але вимагав для себе високих державних посад, на що комуністи не могли піти. Тому Винниченко повернувся назад в Європу.

Стосовно Грушевського вони пишуть, що він найбільше може допомогти в плані розколу «української шовіністичної громадськості», ГПУ сконцентрувалися, щоб поглибити розкол між Грушевським і його прихильниками та іншими членами ВУАН: Сергієм Єфремовим, Агатангелом Кримським, Дмитром Багалієм та їхнім оточенням.

Анастасія Багаліка: Що це за протоколи допиту, як відбувалися допити Грушевського?

Ігор Бігун: Протоколи допиту датуються 1931 роком, це була так звана сфабрикована чекістами «справа Українського національного центру».

В той час інколи проходили показові процеси над різноманітними «ворогами народу», зазвичай це були вигадані сфабриковані організації, куди записували представників інтелігенції, яких хотіли засудити.

В 1931 році сфабрикували таку «справу Українського національного центру», в межах якої заарештували багатьох колишніх членів УЦР чи уряду УНР (Сергій Єфремов, Павло Христюк). І Грушевського. Його в цій справі хотіли зробити головою повстанської антирадянської організації УНР.

Грушевського заарештували, провадили допити. Є два протоколи. Один проваджений слідчим на прізвище Южний, а інший самим начальником ГПУ УРСР Всеволодом Балицьким.

У цих протоколах Грушевський наче зізнається в усіх звинуваченнях, що він дійсно очолював антирадянську організацію, з цією метою повернувся в радянську Україну, аби згуртувати коло колишніх УНР-івських проти радянської влади. Ми розуміємо, якими методами здобували ці свідчення: коли тортурами, коли шантажем. Відомо, що на Грушевського тиснули загрозами репресій проти його доньки Катерини

Хочу зазначити, що на щастя для Грушевського, це для нього не закінчилося в’язницею чи табором, думаю, більшовики зважали на той авторитет, який мав видатний учений.

Євгенія Гончарук: На що все ж пішов Грушевський у зв’язку з шантажем?

Ігор Бігун: Джерела не дають однозначних відповідей. Документів, як б підтверджували агентурну роботу Михайла Грушевського на органи держбезпеки, нема.