«Громадське радіо»
На початку другої години програми гостя студії продюсерка Валерія Сочивець розповідає про створення нового українського короткометражного фільму «Син». Картина вже мала покази в Україні та здобула позитивні відгуки критиків, а 6 лютого буде представлена на фестивалі короткометражних фільмів у місті Клермон-Ферран у Франції. Цікава стрічка ще й тим, що її бюджет склав всього 1000 гривень.
Анастасія Багаліка: Валерія, розкажіть, будь-ласка, що це за кіно?
Валерія Сочивець: Це короткометражний фільм, дуже малобюджетний. Ми його знімали практично без грошей, лише за допомогою друзів з нашого об’єднання.
Євген Павлюковський: Ви маєте на увазі об’єднання «Сучасне Українське Кіно» (ГО «СУК»)?
Валерія Сочивець: Так. Ми постійно допомагаємо один одному знімати кіно.
Євген Павлюковський: Виробництво фільмів — досить масштабний і довгий процес. Що можна зняти в Україні без грошей?
Валерія Сочивець: Якщо у вас є ідея, якою ви можете всіх запалити, то вам не потрібні гроші на зйомки. Ми з усіма намагаємося домовлятися. Якусь техніку отримуємо безкоштовно, а за іншу розраховуємося бартером. Теж саме стосується і приміщень для зйомки. Пропонуємо власникам за дозвіл провести зйомку організувати їм корпоратив чи познімати їхніх дітей.
Євген Павлюковський: Як критично малий бюджет позначається на якості вихідного продукту?
Валерія Сочивець: Все залежить від ідеї. Можна зняти фільм з невеликим бюджетом, можна навіть зняти на мобільний телефон. Якщо ідея цікава, то є шанс з цим фільмом потрапити на великий кінофестиваль. Фестивалі цікавить не лише ваші операторські накрути, а в першу чергу ідея вашого фільму.
На фестиваль у Клермон-Феррані подавалися цього року близько 30 українських фільмів. Там були і ті, які зняті коштом Держкіно і мають бюджет в 1 мільйон гривень. Але ці фільми не пройшли.
Євген Павлюковський: Ваш фільм несе певний соціальний меседж. Який саме?
Валерія Сочивець: Так. Фільм розповідає про те, як під час політичної кризи молода пара перебуває в процесі розлучення. Мати хоче поїхати з дитиною за кордон, але батько проти. Батько потрапляє до в’язниці. Для того, щоб допомогти йому вийти з неї його колишня дружина змушує його підписати дозвіл на вивезення дитини за кордон на постійне місце проживання.
Анастасія Багаліка: Де саме в Україні вже можна було подивитися фільм?
Валерія Сочивець: Прем’єра цього фільму відбулася на Одеському кінофестивалі. Фільм одразу був відмічений як найкращий за версією «FIPRESCI». Після того, як ми отримали цю премію, нам почали писати інші міжнародні фестивалі. Також наш фільм можна було подивитися на фестивалі «Молодість».
Анастасія Багаліка: Як українська аудиторія сьогодні сприймає фестивальне кіно?
Валерія Сочивець: Аудиторія сприймає добре, думає, разом з режисерами намагається розібратися, коментує. В цій ситуації є певні зрушення. З’явилося більше людей, які знімають, і ті, кому це цікаво дивитися.
Євген Павлюковський: Як сприймають в Україні саме соціальне кіно? На вашу думку, наявність соціального меседжа в вашій стрічці вплинула на те, що фільм помітили на іноземних фестивалях?
Валерія Сочивець: Так. Крім того, в нашому фільмі події відбуваються на фоні Революції гідності. Ми знаємо, що саме під час Революції гідності ситуація складалася так, що у багатьох сім’ях в країні траплялися люди з кардинально різними політичними поглядами.
Євген Павлюковський: Як фільм сприйняли глядачі, вам відомі якісь відгуки?
Валерія Сочивець: Так, відгуків чимало. Але ставлення до фільму дуже різне. Комусь не подобається «розшатана» камера і перефокуси. Але відгуки від кінокритиків були найкращі. Я вважаю, що це добре, коли на тему фільму починають дискутувати.
Євген Павлюковський: Багато фестивалів вимагають сплату внесків, як ви з ними співпрацюєте? На що були витрачені кошти з бюджету картини?
Валерія Сочивець: Всі кошти, а це 1000 гривень, були витрачені на їжу, таксі і бензин. З фестивалями все є досить не просто. Всі фестивалі коштують грошей. Десь внесок складає 30 євро, а десь — 60. За цю плату вони просто подивляться ваш фільм і можуть сказати, що він їм не підходить. Ми не можемо платити кожному фестивалю такі гроші, адже для України це сьогодні значна сума. Ми пишемо до адміністрації фестивалів листи і просимо переглянути наші фільми безкоштовно. Більшість фестивалів йдуть нам на поступки. Податися на фестиваль у місті Клермон-Ферран коштувало 3 євро, але організатори цю суму теж сплатили за нас.