Філософ Сергій Дацюк: націоналізму для України недостаньо

Що таке суспільний договір та чи існує він в Україні?

Ведучі

Любомир Ференс,

Тетяна Трощинська

Філософ Сергій Дацюк: націоналізму для України недостаньо
https://static.hromadske.radio/2018/09/hr-rh-18-09-01_docuk.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/09/hr-rh-18-09-01_docuk.mp3
Філософ Сергій Дацюк: націоналізму для України недостаньо
0:00
/
0:00

В студії філософ Сергій Дацюк.

Любомир Ференс: Що таке публічний договір і чому про нього так багато говорять?

Сергій Дацюк: Якщо питання виникає через якісь проміжки часу – це означає, що воно не вирішується. Якщо воно не вирішується, запит є, а тих, хто може задовільнити цей запит або нема, або вони чомусь недостатньо активні, щоб його задовільнити. Я думаю, що якщо ми не вирішимо це питання, воно й надалі виникатиме, просто форми будуть змінюватись. І перший, і другий майдани – це були запити на зміну умов цього суспільного договору. Активна частина української громади мала запит і делегувала його контрелітам. І після першого, і після другого майданів, за традиційною теорією, до влади приходять контреліти. Проблема лише в тому, що ці контреліти не змінювали суспільний договір, хоча, виходячи на майдан, обіцяли його змінити. Другий майдан, вочевидь, на повну потужність поставив питання про те, що суспільного договору нема. Явно і публічно оформився олігархічний консенсус, який був пред’явлений на багатьох рівнях і у різних виглядах. Змінити його шляхом ще одного майдану неможливо, бо ця технологія не працює. І не факт, що розробка і підписання суспільного договору, як якогось тексту зможе вирішити проблему.

І перший, і другий майдани – це були запити на зміну умов цього суспільного договору

Любомир Ференс: Суспільний договір передбачає дві сторони?

Тетяна Трощинська: Або три? Контреліти, які ви згадали, це важлива історія тому, що ми більше говоримо влада – опозиція, а не завжди це справді влада і опозиція. А контреліта – це люди, які є елітою, але не при владі?

Сергій Дацюк: Для того, щоб бути елітою, треба жити за принципами, а не за інтересами і бути готовим за них пожетвувати життям. Еліта повинна мати благородну мотивацію. Є кроки відходження від того, щоб бути елітою. Перший крок – це коли за своєю мотивацією ви не є елітою, але ви виконуєте функцію управління – тоді ви правлячий клас. Ще один крок, коли ви навіть країною не можете правити. Останній крок – це привілейований клас, коли ви не маєте благородної мотивації і не виконуєте функцію управління. Між ким укладається угода? В традиції, питання суспільної угоди виникає, як ідея держави. Питання не в тому, що виникає якийсь прошарок, який створює інституції, які тримають державу в спокої, а цей прошарок тому легітимний, що він забезпечує більш потужну річ – суспільний договір. До суспільного договору ніякої влади нема. Не може бути суспільного договору між владою та народом тому, що тільки цей договір створює цю опозицію влада – народ. Ми просто забули, що все це виникає не так.

Не може бути суспільного договору між владою та народом тому, що тільки цей договір створює цю опозицію влада – народ

Любомир Ференс: До теперішніх націоналістів також є питання.

Сергій Дацюк: Так я про це і кажу. Націоналісти не змогли побудувати Україну єдиною ментально, духовно тому, що надзвичайно примітивні підходи просто не сприймалися.

Любомир Ференс: Ви говорите про націоналістів. От, наприклад, партія Свобода фінансувалася Партією регіонів.

Сергій Дацюк: Тому і фінансувалась, бо не становила загрози. В інтелектуальному плані – це нуль.

Любомир Ференс: Але ви говорите, що, в принципі, націоналісти могли би вирішити цю проблему?

Сергій Дацюк: Могли тому, що вони були патріотами.

Любомир Ференс: У чому був патріотизм?

Сергій Дацюк: У тому, що вони могли іти і класти життя. В цьому величезний ресурс для країни. Проблема в тому, що їхні підходи були надзвичайно архаїчні. Не будується зараз країна на націоналістичних уявленнях. Нинішні країни – це складні утворення.

Тетяна Трощинська: Сама націоналістична ідея виключає домовленості всіх з усіма?

Сергій Дацюк: Звичайно. Тому, що в самій основі націоналістична ідея брехлива за тим, як вона себе позиціонує. Брехня закладена в двоякому розумінні питання нації: публічно вони говорять, що це політична нація, в реальних діях вони розуміють етнічну націю, яка здобула політичну владу – цю брехню не вміють викрити оточуючі, але вони її відчувають. Якби був дійсний націоналізм, у нас хіба відібрали б Крим? Галасливих націоналістів недостатньо – у них немає ресурсів. Окрім гасел, у них нічого немає. Націоналізму, базованого на примітивних уявленнях, недостатньо для того, щоб постала сильна республіка. Я не говорю, що я проти націоналістів, але цього недостатньо для України. Треба розглядати Україну не як націю, а як цивілізацію. Нації не достатньо, її не треба відкидати, але її недостатньо. 

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.