Голодомор часто ілюструють фотографіями Поволжя 20-х років, — Юркова

Про відображення Голодомору 1932-33 років у фотографіях та художньому мистецтві говоримо з дослідницею української історіографії першої половини ХХ століття, кандидаткою історичних наук, провідною науковою співробітницею Інституту історії України НАНУ Оксаною Юрковою.

Василь Шандро: Яким чином голодомори, яких, в принципі, було кілька в Україні, відбилися в культурному просторі? Як народне мистецтво відреагувало на ці події?

Оксана Юркова: Голодомор все-таки був один. Події 1921-23, 1946-47 років ми все ж називаємо голодами. Голодомор відбився і у фото, і художньому мистецтві. Зараз, коли говорять про Голодомор, використовують різноманітні ілюстрації — фотографії, художні твори, фотографії пам’ятників жертвам Голодомору, зображення документів і сучасні фотографії з різних заходів вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Справжніх фотографій Голодомору 1932-33 років у нас дуже мало. У населення практично не було фотоапаратів. Вони були у журналістів, яких, звісно, не допускали на території голодуючих сіл, у кількох людей, які захоплювались фотографією, та в іноземних спеціалістів, які приїжджали і працювали на фабриках і заводах в Україні.

Ми зараз маємо єдину справжню серію, яку зробив австрійський інженер Александр Вінербергер, який тоді працював у Харкові. Він зафіксував і загиблих у Харкові, і місця поховань. Цю серію ми зараз використовуємо як фотодокументальні свідчення про Голодомор.

Василь Шандро: Тобто більшість з тих страшних світлин, якими проілюстровані матеріали про Голодомор, не мають стосунку до конкретного Голодомору 1932-33 років?

Оксана Юркова: Так, це справді так. Дуже часто використовуються фотографії, які зроблені співробітниками місії Нансена під час візиту до Поволжя у період голоду 1921-22 років. Там, справді, страшні фотографії, вони дуже емоційно вражаючі: голодуючі діти, померлі діти, померлі люди, тіла, навалені один на одного перед похованням. Причому ці тіла без одягу, бо його знімали, щоб передавати іншим. Ці фото використовують помилково, бо не знають, або часто хочуть емоційно вплинути на читача.

Василь Шандро: Поза фотомистецтвом яким чином відбився Голодомор у культурі загалом?

Оксана Юркова: Повертаючись до художніх творів. Ми маємо кілька вражаючих свідоцтв, які зроблені і сучасниками подій, і тими, хто потім осмислював цю трагедію. Зараз мало відомо про визначного художника Юрія Павловича. Він був художником за покликанням, хоч і працював бухгалтером. Павлович жив у Києві і на початку 30-х років робив унікальні етнографічні замальовки. На його акварелях ми бачимо голодуючих дітей біля конкретних будинків, частина з яких і досі збереглась. Бачимо жебраків на вулицях Києва — зрозуміло, що це ті, хто зміг дійти до Києва з навколишніх сел. Цілий альбом цих унікальних акварелей Юрія Павловича зберігається в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського.

Мене найбільше вражає полотно Віктора Цимбала, яке так і називається «Рік 1933». Це жінка з висохлим обличчям, яка в руках тримає дитину і вони летять вгору. Висота полотна більше трьох метрів, воно справді вражає. Зараз зберігається в Нью-Йорку, в Українській вільній академії наук у США.

Детальніше про те, які фотографії місії Нансена помилково ототожнюються із Голодомором 1932-33 років, можна дізнатись із статті Оксани Юркової «Ні, це не фотографії жертв Голодомору в Україні 1932–1933 рр.»