Коли люди схиляються до державного втручання, політики з цього користаються, - Боярчук

Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна та Центр вільної економіки імені Кахи Бендукідзе через спілкування з українськими підприємцями України виявили групи проблем, які бізнес оцінює як основні, а також виробили рекомендації з їхнього вирішення.

Андрій Куликов: У нас достатньо економічної свободи, замало, а, може, забагато?

Дмитро Боярчук: На жаль, у нас замало економічної свободи. Це, напевно, одна з причин, чому більше 25 років нам всі кажуть, що в нас величезний економічний потенціал, але ми цей потенціал ніяк не можемо розкрити.

На жаль, людям, які можуть реалізувати якийсь економічний потенціал, – фактично підприємці – в нас живеться некомфортно. Є тенденції, коли свої стартапи, ідеї та бізнес-проекти люди намагаються реалізувати в інших країнах, не в Україні. Можна розглядати це в площині патріотизму, але це досить проста, можна сказати, меркантильна площина. Людина може витратити багато років свого життя в Україні, фактично змарнувати, з невідомими наслідками. Навіть якщо ви “прогризетесь” через усі наші обмеження, регулювання, на виході вас може чекати людина з силової структури, яка скаже, що ви повинні віддати результати своєї праці їй. Всі ці історії відомі та часто циркулюють в медіа.

Андрій Куликов: На вашу думку, на думку ваших аналітиків, які найбільші обмеження?

Дмитро Боярчук: На мою думку, серед найбільш фундаментальних, які базово вбивають бажання щось робити в Україні, –  величезний обсяг держави в широкому розумінні. Це не тільки податки, а функції держави, можливість втручання в будь-що, що вас стосується. Відповідно – є підтримка з боку населення такого стану справ. Є купа різних опитувань, які показують: люди вважають, що так повинно бути, всі проблеми повинні вирішуватися державою. У таких умовах людині, яка бере на себе підприємницькі ризики, дуже важко якимось чином протистояти.

У нашому суспільстві підприємець вважається якимось здирником, імідж підприємців дуже негативний

Існує ситуація, коли для того, щоб робити бізнес, ви повинні з кимось дружити, щоб якимось чином себе захистити від втрати майна, права власності, повинні ділитися своїми результатами в досить великих обсягах.

Коли ми робили аудит, спілкувалися з десятками підприємців, один, наприклад, сказав: так, в Україні низькі зарплати, низька оренда – це те, що позиціонує прем’єр, президент. Він розповідав, що має офіси в Україні, в США, в Європі. “Колись я задався питанням, скільки мені коштує вести бізнес”, – каже він. – “Провівши розрахунки, зі здивуванням побачив, що найдешевше вести бізнес у США. Так, зарплати в Україні нижчі, але хабарі й час на те, щоб “відбиватися” від держави, від чиновників просто зашкалюють.

Андрій Куликов: Якого масштабу підприємців ви опитували?

Дмитро Боярчук: Те, що називається середній бізнес. Це середній бізнес, який зробив себе сам. Це не бізнес олігархічного масштабу, не мікробізнес. Це люди, які з нуля своїми силами вийшли на якісь обсяги. Вони публічно вважаються успішними.

Андрій Куликов: Наскільки ви виставляєте оцінку рівню свободи?

Дмитро Боярчук: Ми не визначаємо цей рівень – є індекс Інституту Фрейзера. Наше завдання було в тому, щоб зрозуміти, що стоїть за цією цифрою. А це 145 місце зі 159 країн – традиційне українське місце майже за всіма показниками майже передостаннє.

Є багато фундаментальних досліджень, які чітко показують взаємозв’язок між рівнем доходів і наявністю економічних свобод. Це істина, з якою ніхто не сперечається

Андрій Куликов: Що тут первинне, а що вторинне?

Дмитро Боярчук: Економічні свободи зумовлюють доходи. Є винятки – країни, які мають ресурсну базу, певним чином виділяються. Але всі топові найбагатші країни мають економічні свободи на найвищому рівні. Завдяки ресурсам можна тримати певний рівень, але вийти в вищу лігу без економічних свобод неможливо.

Андрій Куликов: Як часто на ваші висновки звертають увагу ті люди, які стоять при владі в Україні?

Дмитро Боярчук: Це працює не завжди прямолінійно. В деяких випадках ми можемо прийти в кабінет чиновника, в нього є запит щось зробити, ми кладемо на стіл звіт із рекомендаціями, на основі яких розробляють якісь законопроекти. У 90% випадків треба піднімати дискусію та формувати запит з боку людей, пояснювати їм, чому вони живуть в бідності. Переважна більшість рішень болючі політично, якщо не буде сприйняття з боку людей, чому треба робити певні кроки, політик, топ-чиновник на це ніколи не піде.

Андрій Куликов: Якщо потрібно роз’яснювати це міністрам та іншим людям подібного рівня, наскільки важче чи легше роз’яснити це людям, які не мають ні економічної освіти, ні доступу до державних можливостей та фінансів?

Дмитро Боярчук: Я зразу зроблю зауваження, що люди мають вплив на державні рішення. Зокрема тоді, коли вони голосують. Саме на цей нюанс зважають усі топові політики, регулярно проводять опитування і намагаються зрозуміти, до чого люди схиляються. Коли люди схиляються до державного втручання, політики з цього й виходять.

З приводу пояснень, я би не сказав, що це дуже легко. Здебільшого люди переймаються своїми побутовими проблемами. Коли це стосується більш глобальних питань – потрібно перекладати мовою обмінного курсу, зарплати чи можливості отримати роботу.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.