Костянтин Острозький має бути в пантеоні полководців Європи, — історик

Уряд Литви домовився надати до 44 тисяч євро на відновлення пам’ятника князю Костянтину Острозькому, який здобув перемогу в битві під Оршею в ході російсько-литовської війни 1512-1522 рр. Про це повідомив віце-міністр закордонних справ Литви Неріс Германас, передає delfi.

Сергій Стуканов: Ким був Костянтин Острозький — меценатом, полководцем, гетьманом?

Борис Черкас: Як дитина свого часу він був відображенням всіх чеснот українців кінця 15-го — початку 16-го століття. Це час великих географічних відкриттів, час виникнення буржуазного способу виробництва, революційних змін військового мистецтва. Чесноти, які на той момент вважались зразковими для лицаря, саме цими чеснотами володів князь Острозький. Чи намагався володіти, показуючи себе в очах суспільства справжнім лицарем.

Сергій Стуканов: Битва під Оршею сталася в межах тривалої боротьби з Московією. У зв’язку з чим воювали Велике князівство Литовське і Московська держава?

Борис Черкас: Наприкінці пізнього Середньовіччя — це 14, 15, 16 століття відбулись тектонічні зсуви в Центрально-Східній Європі. На територію, де володарювала династія Рюриковичів, на заміну їй приходить інша династія — Гедиміновичів. На заміну державі Київська Русь поступово приходить інша держава, яку ми називаємо Велике князівство Литовське. Але, паралельно з тим, східніше почала руйнуватись величезна континентальна імперія — Золота орда, і саме деякі уламки цієї держави почали шукати своє місце в світі, виводити свої права на навколишні землі. Це Кримський ханат і Московська держава.

Молода Московська держава на той момент мислила себе, з одного боку, правонаступником Золотої Орди, а з іншого — Київської Русі. І вважала всі землі, які колись належали Київській Русі, теж своїми. А так як на цих землях володарювало Велике князівство Литовське, то, відповідно, і почалась війна.

Сергій Стуканов: Якою мірою можна говорити про спадкоємність між Київською Руссю і Великим князівством Литовським? І все-таки це спадщина найбільше чия — білорусів, литовців чи українці теж мають якийсь дотик до цієї держави?

Борис Черкас: Ви звернули увагу на доволі специфічний момент, який до сьогодні у нас володарює в історії, коли розділяють Київську Русь, Галицько-Волинську державу і Велике князівство Литовське, тощо. І людині, яка особливо не обізнана в історії, важко зрозуміти, де ж Україна мала державність, а де не мала.

Справа в тому, що не зовсім коректно говорити про існування, як такої, Галицько-Волинської держави. Це таж Київська Русь. І Данило Галицький, точніше Данило Романович, який належав до старшої гілки Рюриковичів, вважав себе великим князем всієї цієї території. І пізніше його син Лев онук Юрій, згідно документів, які ми сьогодні маємо, вважали своєю всю територію, аж до Чернігова включно. І тому Русь продовжується. По-друге, Русь — це ж князівство, а останнє українське князівство перестало існувати в кінці 15 століття. І, відповідно, поки існують ці князівства — це фактично продовження Русі. Проблема в тому, що одна династія замінила іншу, от і все. Але за часи радянської влади було визначено, що Гедиміновичі — це якась інша династія, якісь литовці, тощо. По-перше, Рюриковичі теж не були слов’янами як то кажуть і в ті часи етнічність династії взагалі не грала якоїсь ролі. Ми знаємо, що зараз в Англії править династія, яка не є англійською.

Гедиміновичі об’єктивно були спадкоємцями і продовжувачами Київської Русі. І вони себе так вважали, і, головне, їх такими вважало населення. Хочу зазначити цікавий момент — за весь час існування Великого князівства Литовського на території України не було жодного повстання проти литовської влади.

Наталя Соколенко: А чим це можна пояснити?

Борис Черкас: А це показник, що для населення вони не були чужаками. І вони й не були — вони одразу приймали місцеве ім’я, культуру. Вони доволі швидко, повністю адаптувались — вже у першому поколінні.  

Сергій Стуканов: Виходить, що це все-таки спільна спадщина і українців, і білорусів, і литовців?

Борис Черкас: Так, об’єктивно так. Тому що Велике князівство Литовське — це політична держава.

Наталя Соколенко: А чиєю спадщиною є Костянтин Острозький? Білоруські історики вважають, князя Костянтина Острозького своїм?

Борис Черкас: Так, зрозуміло. Справа в тому, що держава була єдиною. Об’єктивно Костянтин Острозький був підданим великого князя литовського, тож він є частиною історії України, Білорусі та Литви. Але якщо ми розглядатимемо більш прицільно, то його метрополія, 90% володінь — це була Волинь, Поділля.

Наталя Соколенко: Один мій колега завжди обурювався, що князів Острозьких немає на банкнотах. Ви теж поділяєте думку, що ці постаті недооцінені в нашому суспільстві?

Борис Черкас: Нам, взагалі, треба фактично заново на популярному рівні, для широких мас створити пантеон героїв України. Якщо подивитись підручники, ми до сих пір подаємо радянський варіант історії. Коли Україна здобула незалежність, то у нас сильно не намагались реформувати історичну освіту. Як наслідок, періоди історії, які не були ___ так і лишаються в небутті.

Сергій Стуканов: Яка роль в історії полководця Костянтина Острозького?

Борис Черкас: Острозький став очільником війська Великого князівства Литовського. Стало питання, з одного боку, створити армію, навчитись нею управляти, і відбити ворожий наступ. І він намагався це зробити. Перший етап виявився не дуже вдалим — у битві над Ведрошею він зустрівся з московським військом і намагався їх розбити за старою тактикою, лобовим ударом, але вона не спрацювала.

Вже в наступних війнах він почав маневрувати, ускладнювати бойові порядки, це вже було інше мистецтво, яке потім почало домінувати. Костянтина Острозького полководця можна вводити не тільки в українську історію, або історію ВКЛ, а, взагалі, вводити в пантеон європейських полководців, які почали втілювати революційні зміни у військовому мистецтві у 16 столітті.

Сергій Стуканов: Чим Костянтин Острозький запам’ятається у своїх інших іпостасях — підтримці православ’я, меценатства, розвитку культури?

Борис Черкас: Вже на початку говорили, що він був уособленням лицарства. А що таке лицар: з одного боку, ти маєш бути вояком, а з іншого — гідно ставитись до церкви, до народу. Він в цьому відзначився. Він мав великі статки, величезні суми витрачав на будівлю церков, будинків, викуп з полону своїх підданих.