Кожен топ-спортсмен обходиться державі у 1 мільйон грн на рік, — Гоцул

«Напередодні Олімпіади хто тільки не телефонував: депутати, губернатори, мери, бізнесмени, і кожен проштовхував свої інтереси. Наявність чітких критеріїв і відстоювання їх убезпечує українських спортсменів від таких втручань», — розповідає замміністра. У студії працюють журналісти «Громадського Радіо» Ірина Соломко та Любомир Ференс

Любомир Ференс: Якщо дивитись на статистику, в Ріо ми здобули 11 медалей, дві з яких — золоті. В чому причина? Ви вважаєте це провалом?

Ігор Гоцул: Ні, не вважаю. Вважаю це закономірністю. Спорт розвивається за двома принципами. Або в адміністративно-командній державі він є одним з елементів доведення її переваг. Тоді на нього кидаються великі гроші. А в демократичній державі, яку ми будуємо, спорт є частиною суспільства, інших складових.

Нам треба відмовлятися від радянської оцінки спорту як такого. Не можна одночасно святкувати 25 років незалежності України, пишаючись, що будуємо демократичну європейську державу, з іншого боку, закликати до повернення радянських принципів спорту.

Любомир Ференс: Наші спортсмени, які вигравали медалі, казали, що більшість коштів витрачають на підготовку, на атрибути самі. Як розвинути в Україні таланти, якщо нема державної підтримки?

Ігор Гоцул: Державна підтримка є, достатньо велика. Цього року держава тільки по лінії Міністерства молоді та спорту витратила півтора мільярди гривень. Загальні гроші, які витрачаються в державі, якщо взяти держбюджет та місцеві бюджети, близько 5,5 мільярдів. Це достатньо великі гроші, які може собі дозволити держава.

Але є і інша складова. Ми бідна держава, не можемо забезпечити армію, пенсіонерів, медицину. Держава може витратити стільки, скільки є. Якщо ми хочемо, щоб спорт був успішний, маємо зробити успішною нашу державу.

У спадок від радянської держави ми отримали достатньо розвинену систему спорту вищих досягнень. Ми нещадно експлуатували цю систему. Зараз ми прийшли до того, що ця система перестає існувати. Вона розвалюється, оскільки вступає в протиріччя з життям, яке в країні, адже воно інше.

Якщо говорити про те, що треба зробити, в першу чергу говорити треба про реформування української системи спорту, виведення його на європейські принципи. Це і залучення недержавного фінансування серед іншого.

Я читав інтерв’ю французьких спортсменів, які жалілися, як їм не вистачає грошей на підготовку. Однак у них є альтернатива: вони можуть звертатися до спонсорів і меценатів. В українського спорту такої можливості нема. Це має змінитись.

Любомир Ференс: Багато критики звучало щодо суддівства української команди. Мовляв, судді засуджували.

Ігор Гоцул: На жаль, це правда. Я був присутній під час матчу Жана Баланюка, бачив цей сором, коли суддя (громадянин Грузії, живе в Росії), супротивник Жана (етнічний грузин, який приїхав виступати за Росію), головний тренер збірної Росії (етнічний грузин). Це була пряма змова. Це сором і ганьба олімпійського руху. Зараз буде серйозна розмова у Міжнародній федерації боротьби, в Міжнародному олімпійському русі, що такого допускати не можна.

Несправедливість була і під час художньої гімнастики, спортивної гімнастики.

Ірина Соломко: Чи планує Україна захищати свою позицію за згаданими прикладами?

Ігор Гоцул: Ця робота велася і ведеться. Якби не ця робота, ми мали б менше медалей. Частину досягнень наших спортсменів нам вдалося відстояти. І зусиллями Міністерства, і Національного олімпійського комітету, представників національних федерацій. Але це вже відбулося, а нам треба дивитися в майбутнє і намагатися робити так, щоб себе убезпечити.

Любомир Ференс: Олег Верняєв — самородок, який завоював дві медалі. Я переглядав його інтерв’ю, де він розповідав, як тренується. Говорив, що зарплата у нього 3000-3500 гривень, пластирі він купує за свій рахунок, нема нових снарядів, килимів на базі НОКу.

Ігор Гоцул: Було інтерв’ю річної давнини де він говорив про це. Після цього Міністерство закупило новий комплект обладнання для бази, за 8 місяців до Олімпійських ігор наші спортсмени мали можливість готуватися. Національний олімпійський комітет придбав килим. Чи достатньо цього? Звичайно ні.

З нашими національними федераціями ми маємо розпочати серйозну роботу, щоб якомога більше їх представників були представлені в міжнародних керівних органах. 

Спортсмени, які потрапили в орбіту збірної, більш-менш забезпечені. Зарплата маленька, але спортсмен 260-280 днів на рік перебуває на навчально-тренувальних зборах. За рахунок держави йому та тренеру дається проживання, харчування, медичне забезпечення. Спортсмени такого рівня, як Олег, отримують стипендії президента, Національного олімпійського комітету. Це 5-10 тисяч гривень. Спортсмен рівня Олега Верняєва обходиться державі на рівні мільйона гривень на рік.

Інше те, що спортсмени приходять з областей, де народжуються і починають шлях. Зараз у місцеві гроші йдуть величезні гроші внаслідок децентралізації. Але дуже мало цих грошей іде на спорт.

Ми активно працюємо з органами місцевого самоврядування, намагаючись звернути увагу, що необхідно витрачати гроші на спорт. Але ми з вами теж виборці, маємо обирати мера, місцевих депутатів.

Любомир Ференс: Прокоментуйте слова українських байдарочниць (Інна Грищун, Анастасія Тодорова, Світлана Ахадова), які звинуватили чиновників з Міністерства молоді та спорту у тому, що їм завадили завоювати медалі. Вони сказали, що чиновники впливали на командний склад, яким вони поїхали, через що вони не змогли завоювати навіть бронзи.

Ігор Гоцул: На жаль, тут має місце певна маніпуляція. Спортсменів втягують в те, щоб брати участь у ній. Ці чиновники захищали чесність відбору. Принципи відбору були зафіксовані завчасно. Коли тренер своїм особистим рішенням, всупереч принципам про які всі домовились, хотів призначити свою спортсменку четвертою, Міністерство стало на заваді.

Напередодні Олімпіади хто тільки не телефонував: депутати, губернатори, мери, бізнесмени, і кожен проштовхував свої інтереси. Наявність чітких критеріїв і відстоювання їх убезпечує українських спортсменів від таких втручань.

Ірина Соломко: Чому вона не пройшла відбір?

Ігор Гоцул:  Були визначені вимоги, що треба брати там чи там участь, завоювати місця. Федерація дає пропозиції, Міністерство, НОК погоджуються з цим, потім це затверджується та існує як закон. Ми відстоювали ці принципи і будемо далі відстоювати їх. А тренер, на жаль, втягнув спортсменів у цю боротьбу. Вони витратили свою енергію на непотрібні речі, серед іншого це завадило їм завоювати медалі.

Ірина Соломко: Тренер, напевно, краще відчуває команду. Є певні закони, але останнє слово має бути за ним?

Ігор Гоцул:  Критерії відбору пишуться за пропозиціями тренерського складу. Які критерії вони запропонували, такі ми і затвердили. Але коли затвердили, маємо їх дотримуватись.