Кримським татарам важливо почути слова підтримки, — Севгіль Мусаєва

Василина Думан: Що мотивувало вас саме зараз на написання цього тексту?

Севгіль Мусаєва: В мене давно вже була така ідея, а в останній місяць реалізація її стала вкрай необхідною, оскільки в Криму посилилися репресії кримських татар і в останні декілька днів набули нечуваних масштабів. У п’ятницю після молитви у мечеті було затримано 100 мусульман, наступного дня людей було затримано 30 людей. Всі вони були кримськими татарами. Тобто, коли вже на вулиці хапають людей вибірково за національною ознакою — йдеться про геноцид.

Наталя Соколенко: Звідки взялася історія такого формулювання вираження протесту «Я — кримський татарин»?

Севгіль Мусаєва: В 1963 році Західному Берліні президент США Джон Кеннеді проголосив свою історичну промову на підтримку людей, які розділені Берлінської стіною. І вислів «Я — кримський татарин» з’явився від президента України Петра Порошенка, коли він з офіційним візитом приїздив до США та, виступаючи перед конгресом, сказав, що, якщо колись Кеннеді сказав «Я — берлінець», то зараз я — кримський татарин.

Тепер ця фраза стала ще більш актуальною.

Наталя Соколенко: Чим ми можемо тут на материковій частині допомогти кримським татарам?

Севгіль Мусаєва: Допомогти вкрай важко, тому що реакції міжнародної спільноти немає. Підтримка на словах — зараз найкраще. Якщо українці на материковій частині зроблять заяви, що вони підтримують нас, особливо напередодні нашої сумної дати — Дня депортації кримськотатарського народу, та відчують на собі біль від цих репресій, це буде найкращою допомогою. Українці добре знають, що таке боротьба за свободу, і зараз у Криму слово «свобода» набуло нових барв. Кримським татарам важливо почути ті слова підтримки.

Василина Думан: Ваша родина не з чуток знає, що таке депортація. Розкажіть свою історію. Де ви жили, як ви поверталися в Крим і як потім вас сприймали після повернення?

Севгіль Мусаєва: Я знаю про депортацію з 5-ти років. Я пам’ятаю, як ми йшли на мітинг скорботи 18 травня в Керчі, і люди на нас дивились, як на божевільних.

Мою бабусю з її братами депортували, відправили на Урал, де люди там перший час лякалися кримських татар, оскільки їм сказали, що приїдуть варвари, які вбивали людей. Тільки згодом, мешканці Уралу зрозуміли, як їх обдурили, і що кримські татари насправді нормальні люди.

Я народилась в Узбекистані, і десять років ми ще жили у резервації, тому що не було взагалі такого поняття як «кримські татари», зникла стаття про них з радянської енциклопедії, і коли вже потім з кримських татар було знято звинувачення в пособництві нацистам, почався національний рух і мої батьки разом зі мною вирішили повернутися до Криму. Продали будинок в Узбекистані, 8 років будували новий у Криму. Але я пам’ятаю ті злидні в перші роки життя в Криму.

Василина Думан: Як до вас ставились однолітки?

Севгіль Мусаєва: Ставилися погано. В школі я була єдиною кримською татаркою. Діти ставили ворожо, часто ображали, і я навіть хотіла покинути цю школу та перевестися до іншої, але моя мама сказала, що, якщо я залишусь — це буде показником моєї сили волі, і показником того, що мене, кримську татарку, не вдасться витиснути з цього середовища.