Ксенофобію не виміряєш цифрами. Про що говорить осквернення синагоги в Умані?

Сергій Стуканов: Три дні тому в Умані осквернили синагогу біля могили Цадика Рабі Нахмана. Вже є різні думки з цього приводу — провокація на тлі зближення України з Ізраїлем або ж частка населення України підтримує ідеї антисемітизму. Як би ви охарактеризували цей епізод?

Тетяна Безрук: На жаль, цей епізод в Умані не поодинокий випадок в Україні. Те, що тут було зафіксовано — це не просто побутовий вияв антисемітизму, це крайньоправий, вандалістський, антисемітський акт. Сама синагога була залита фарбою, яка нагадувала кров, там були розкидані шматки свинини, була голова свині, а на ній свастика. Деякі політтехнологи вже прокоментували, що це можуть бути сліди ФСБ, Росії. Це може бути і так. Але проблема в тому, що єврейське питання в Україні має довгу історію, що держава має запобігати таким випадкам, щоб їх не було.

У 2016 році зафіксовано 19 випадків антисемітизму. У минулому — 22, у 2014 — 23. Взагалі, у 2014 році цифра антисемітського вандалізму в Україні була найбільшою за десять років. Держава і суспільство, в цілому, мають робити якісь висновки, бо якщо кількість злочинів збільшується, то питання не лише в тому, щоб виправдовувати все діями Росії. Ми маємо звертати увагу на роботу поліції, органів прокуратури, звертати увагу на крайноправих, які на вулицях, на праві партії, які зростають в державі.

Сергій Стуканов: Ви згадали 2014, коли був пік у антисемітських проявах — це пов’язано з початком війни, анексіє Криму?

Тетяна Безрук: Відповідаючи на це питання, я б хотіла сказати, що у нас в суспільстві сформувалося дві частини дискусії: одна говорить, що 23 випадки — це небагато, у країнах західної Європи їх по 300, 4 000 випадків (про це пізніше додам). А інша частина суспільства говорить, та подивіться, це ж був вандалістський акт, у синагозі в Умані, і значить ми повинні говорити, що тут лише одні нацисти. Ми маємо розбирати це питання по маленьких деталях.

Ми фіксували випадки побутового антисемітизму — людина не розуміє, чому є єврейське свято, що не можна пропонувати ортодоксальному єврею свинину. А з іншої сторони, коли нападали на школярів, які виходили з єврейської школи, люди, які були за ознаками приналежні до крайніх правих організацій.

Сергій Стуканов: Етнічні євреї системно стикаються з побутовим антисемітизмом чи вряди-годи?

Тетяна Безрук: Як дослідниця я не можу коментувати, що одні стикаються так, інші так. В Україні наявне питання, коли представники єврейської громади стикаються з антисемітизмом. Так само як інші національні меншості із ксенофобією. На мій погляд, в Україні питання ксенофобії не на тому рівні, коли ми маємо говорити, що все погано. Але з іншого боку, немає градації, яка б говорила, що така якась кількість актів антисемітизму чи ксенофобії є прийнятною або неприйнятною.

Є певна методологія ОБСЄ, за якою фіксуються такі випадки, кожен має пройти 8 пунктів розгляду: коли, де, чи є свідки, як виглядала жертва, як виглядав нападник. Тому я не можу розкидуватись фразами, що в Україні все добре чи погано з антисемітизмом.

Андрій Куликов: А чому в європейських країнах нараховують набагато більше випадків ксенофобії?

Тетяна Безрук: Всі користуються однією методологією ОБСЄ. Але ми не можемо порівнювати кількість випадків в Україні і Європі, бо у нас фіксацією займається лише три організації, а це дуже мало. Ми не можемо зафіксувати кожне графіті зі свастикою, наприклад, — хто це намалював, коли, які мотиви. У країнах західної Європи це робиться, кожне фіксується окремо.