Фото: Громадське радіо
Гостя ефіру — заступниця головного лікаря Київської міської клінічної лікарні № 2, спеціаліст з тактичної медицини Вікторія Крамаренко.
Дмитро Тузов: Приводом для цієї розмови став вибух на Бесарабці. Наша журналістка Марія Лебедєва їхала одразу за автомобілем, який було підірвано, випробувала на собі і силу вибухової хвилі, і все, що відбувалося потім. Найпершими надають допомогу постраждалим прості люди, які перебували в цей момент поблизу. Бригади медиків і поліції приїхали потім. Що мають робити люди, які опинилися на місці терористичного акту?
Вікторія Крамаренко: Це стресова ситуація. Я кілька разів передивлялася відео. Хтось дивився, хтось знімав на телефони, хтось був в стані шоку, а декілька осіб дуже швидко підбігли і почали діяти. Спершу я хочу подякувати тим, хто за ці чотири роки не стоїть на місці, докладає максимальних зусиль для того, щоб навчити пересічного громадянина, воїна на фронті, надати знання з тактичної медицини.
Поки кожен пересічний громадянин не зрозумів, що ми живемо в країні, де точиться підступна і жахлива війна Росії з Україною, де кожен громадянин в мирному місті щоденно має ризик загрози життю. Той позавчорашній вибух не єдиний. Ми мали вибух навесні, мали стрілянину під готелем. Все це – подібний сценарій.
Відпрацьовується сценарій розхитування суспільства всередині мирного мегаполісу. Київ абсолютно не готовий до таких сценаріїв. Я це бачу. В той день я затрималася на роботі, їхала пізно. Коли я їхала через Паркову алею, я розуміла, що щось відбулося. До перехрестя Бесарабки було дві чи три аварії. Місто стояло. Уже минуло півтори години після вибуху.
Дмитро Тузов: Чи мають люди, які опинилися в зоні вибуху, надавати допомогу потерпілим?
Вікторія Крамаренко: Перше – це виклик спеціальних служб. Якщо людина не розуміє, боїться чи має сумнів, то треба допомагати, а не перебирати активність на себе. Слава Богу, що в той момент знаходився поруч інструктор Анни Майбороди, який мав при собі тактичний джгут, рукавички, знав, як працювати.
В Естонії, Ізраїлі кожен в будь-який момент готовий стати не тільки бойовою одиницею, а й стати допомогою при наданні допомоги при пораненні.
Наталя Соколенко: Коли для громадянина Ізраїлю настає момент, коли він готовий? Це школа, університет, служба в армії?
Вікторія Крамаренко: Діти – це наше майбутнє. З них треба починати.
Нам не треба бігти кудись і вигадувати якісь моделі. Це все вже є. Воно є в зарубіжному досвіді, в нашому радянському минулому. Це система громадської оборони.
Коли я навчалася в інституті, у нас була громадянська оборона. Ми вчили медицину рік. Я тоді не була медиком. Ми чергували в лікарнях, проходили медогляд. Моя подружка, яка вчилася в цьому ж закладі, потрапила у страшну аварію. Вона єдина могла рухатися і надала допомогу всім постраждалим.
Уже є готові американські тактичні підручники для бійців. Це чудові посібники для проведення курсів, відпрацювання тактичної медицини і надання невідкладної допомоги. Треба навчати людей на рівні загонів територіальної оборони. З допомогою залучення тактичних медиків, бійців, громадських організацій, які пройшли фронт і мають цей досвід, це було б більш дієво і правильно.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.