Київ заслуговує на вулиці з видатними іменами, — Леонід Фінберг

Про свою ініціативу слухачам «Громадського радіо» розповів директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства та головний редактор видавництва «Дух і літера» Леонід Фінберг.

Анастасія Багаліка: Чому виникла ініціатива щодо перейменування київських вулиць іменами відомих киян?

Леонід Фінберг: Не можу сказати, що це моя ініціатива. Мені здається, ця ідея висить в повітрі. Мені, як і вам, набагато приємніше ходити вулицями Світличного, Архипенка, Сергія Параджанова, Євгена Сверстюка та інших. Це приємно і адекватно по відношенню до національної пам’яті й світосприйняття. Раніше ми ходили вулицями, названими на честь більшовицьких «героїв» — часто вбивць або людей, біографії яких придумали радянські лідери.

В перейменуванні важливо орієнтуватися на вивірені імена, справжні постаті української пам’яті і культури. Ви сказали, що мова йде про перейменування київських вулиць іменами киян. Насправді, мова йде про те, що Київ — столиця України, і тому тут треба увічнити не тільки імена киян, а й імена інших діячів української культури.

Національна пам’ять складається з багатьох елементів. Серед них — певні знаки, меморіальні дошки, назви установ і вулиць, які закріплюються в пам’яті. Звичайно, коли мова йде не тільки про імена, а й про знання того, що ці люди зробили. Коли ми у ПЕН-Клубі обговорювали цю проблему, ми називали дуже важливих для української культури людей, чиї імена ще не було увічнено. Якщо той чи інший діяч народився в Києві, Івано-Франківську чи Жмеринці, це не означає, що його імені не має бути в Києві. Воно повинно бути в Києві. Ми називали імена Василя Барки, Івана Багряного, Михайла Коцюбинського. Я можу перелічувати цей список дуже довго. Він досить великий. Але мені здається, що це треба ініціювати. Ми, як Український ПЕН-Клуб, вирішили зробити свій внесок у цю справу.

У нас немає вулиці Курбаса, вулиці Іллєнка. І перед українськими діячами культури постає завдання — експертно і коректно сформулювати такі пропозиції і так чи інакше сприяти тому, щоб в Києві була вулиця і Михайла Брайчевського, і Григорія Гавриленка. Адже ми живемо в роки, коли пантеон національної культури змінюється. Про псевдо-лідерів поступово забувають, але ж дуже важливо назвати нові імена. Це не нові імена, це справжні імена діячів культури. Головне, щоб вони стали відомими не тільки інтелектуалам, а й громаді.

Андрій Куликов: Кілька днів назад Леонід Фінберг подзвонив мені і спитав, чи знаю я Юрія Віленського. Потім він розповів мені, що Юрій Віленський був людиною, яка написала книжку про Віктора Некрасова. А Віктор Некрасов — точно киянин. Тому в мене склалося враження, що мова йде саме про киян. Розкажіть слухачам історію Юрія Віленського.

Леонід Фінберг: Юрій Віленський дуже довгий час працював у «Дзеркалі тижня». Він написав книгу про Віктора Некрасова. Віктор Некрасов — легенда міста. Дуже важливо, що він це зробив. Мені здалося, що ця книга є сучасною.

Ми зараз розпочали видавництво серії книг «Постаті культури». В національній пам’яті кожного народу повинні бути не тільки знання історії, а й біографії видатних людей. Спочатку я задумував це як серію біографій видатних постатей України. Але сьогодні найбільш дефіцитними є знання про українських інтелектуалів. Отже, ми започаткували цю серію і вже видали 2 книги.

Видання книжок — досить коштовний процес. Кілька разів я публічно говорив про необхідність такої серії книжок для сучасної української культури. Один з моїх друзів спитав, скільки мені треба для того, аби започаткувати таку серію книг. Я назвав скромну суму, але ж не таку і малу. Цей мій друг, Андрій Анісімов, вирішив виступити ініціатором і спонсором видання цих книжок.

Андрій Куликов: Повернімося до вулиць, площ та меморіальних дошок. Де шукати прихильників того, щоб в Києві був бодай провулок Олександра Авагяна? До речі, у нас є вулиця Леоніда Кисельова чи родини Кисельових?

Леонід Фінберг: Немає. Я передивився перейменування останніх часів. Чесно кажучи, зроблено не так мало. Але ж Леоніда Кисельова теж немає в тому списку. Нам легше називати тих, кого немає. Я бачив як пані Світлана Петровська блискуче організовувала кампанію на підтримку перейменування вулиці Баумана в вулицю Януша Корчака. Там були організовані свята, там співав хор «Щедрик». Я думаю, що так треба робити і з іншими вулицями. Адже мова йде, наприклад, не просто про перейменування на вулицю Параджанова, а й про показ фільмів Параджанова на цій вулиці.