Київський театр «КРоТ» покаже свою нову виставу «Садок Вишневий»

Український та німецький режисер Андрій Крітенко, один із засновників, ініціатор та натхненник київського театру «КРоТ» розповідає про нову виставу «Садок Вишневий» на п’єсу Чехова «Вишневий сад».

Сергій Стуканов: Мені одразу це нагадало алюзію на Шевченка? Це спеціально у вас у назві така прив’язка до українських реалій?

Андрій Крітенко: Ви все правильно сказали і самі відповіли на своє запитання. Я не бачу лінгвістичної різниці між назвами «Вишневий сад» і «Садок вишневий».

Сергій Стуканов: Театр «КРоТ» ставив Подерв’янського, була вистава про Уорхола. Як ви дійшли до Антона Чехова?

Андрій Крітенко: Це відбувається само собою. Я ніколи не думав, що буду ставити Чехова. Життя саме впливає на те, що відбувається.

Сергій Стуканов: В оригінальній п’єсі Чехова змальовано добу, коли занепадають поміщики й пани, а їм на заміну приходять підприємливі капіталісти. Сьогодні ця тема так само є важливою для нас?

Андрій Крітенко: Мабуть, так. Ми тільки намагаємось іти за Чеховим, але він настільки далекий і великий, що ми можемо лише трохи наблизитися до нього.

Там цілий комплекс проблем. І там все про кохання насправді.

Ірина Сампан: За Чеховим, вирубка саду — це падіння старої Росії і також падіння людських чеснот. А у вашій сучасній постановці, які чесноти можуть занепадати?

Андрій Крітенко: З віком занепадають всі чесноти. З «Вишневого саду» роблять фетиш вишні, що вона цвіте один раз на рік, а урожай раз в два роки. Цей вишневий сад — фікція. Там дуже багато всього і для кожного воно своє.

Ірина Сампан: Люди, які купують квитки на вашу виставу мають бути готові до творчості Чехова чи до творчості театру «КРоТ»?

Андрій Крітенко: Ми раді всім глядачам. Нікому не треба ні до чого готуватися — як буде, так і буде.

Сергій Стуканов: Чи відрізняється якось український глядач від німецького?

Андрій Крітенко: Вони всі відрізняються.

Ірина Сампан: Склад ваших акторів дуже різноманітний: це і співаки, і актори, і телеведучі. Це дуже еклектичне поєднання. Як вдавалося знайти щось спільне?

Андрій Крітенко: Спільне у тому, що у нас майже немає акторів, тому що мене цікавлять особистості. З ними легше. Актор — це професія і я дуже її не люблю. Я знаю, про що мова, тому що і сам іноді грав, але тільки заради того, щоб заробляти гроші. Тому я намагаюся працювати з людьми, для кого це немає значення.

Ірина Сампан: А як це допомагає у виставі?

Андрій Крітенко: Воно і не допомагає, і не заважає. Якщо ти працюєш з Миколою Вереснем, то ти працюєш з Миколою Вереснем. Дуже часто він заважає, але дуже часто і допомагає, бо людина заходить в репетиційну залу з шаленою енергією. Він — це просто фонтан, з якого можна пити мінеральну воду і лікуватися, як в Трускавці.

Ірина Сампан: Кого буде грати Микола Вересень?

Андрій Крітенко: Безумовно, він гратиме головну роль Фірса Ніколаєвича.

Сергій Стуканов: Якою мовою говорять герої у вашій виставі? Вона осучаснена?

Андрій Крітенко: У нас звучатимуть російська та українська мови. Звучатимуть діалекти, які є рідними для деяких акторів: волинський, галичанський, сходу України. Також будуть португальська і німецька мови.

Сергій Стуканов: Ви казали, що для вас важливо, аби актори були особистостями. Відповідно, це до певної міри й імпровізація. Ви вимагаєте, щоб актори завжди дотримувались тексту слово в слово, чи дозволяються певні відходження від тексту?

Андрій Крітенко: Під час вистави, безумовно, ні, але в процесі підготовки ми намагаємось нишпорити по всім куткам і привносити щось цікаве. Коли ти займаєшся класикою, то є дві можливості: або ти жереш класику, або вона тебе.

Сергій Стуканов: А що для вас є прийнятним?

Андрій Крітенко: Звичайно ж, другий варіант, бо класика тебе зжере, якщо ти нормальна людина.

Ірина Сампан: Наскільки ви дозволяєте акторам вносити корективи?

Андрій Крітенко: Скільки вони привнесуть, стільки й буде. Як казав наш великий Костянтин Сергійович Станіславський: «70% у добрій виставі не входить в виставу». Але такий підхід зараз майже не використовується. Сучасні режисери мають чітку концепцію і свято в неї вірять. Я таке не люблю. Класичний театр — це театр, де ти постійно щось пробуєш. Будь-яка вдала імпровізація — це добре зроблена домашня робота.

Ірина Сампан: У клубі «Атлас» у вересні відбулась прем’єра нової вистави за мотивами творів Леся Подерв’янського «Купатися, чи не купатися?» В анонсі було заявлено, що там виступають актори театру «КРоТ». Ви маєте до цього якийсь стосунок? І взагалі, чи можуть актори, які колись брали участь у виставах вашого театру, скрізь і завжди називати себе акторами «КРоТ»?   

Андрій Крітенко: Для мене це було повною несподіванкою. Я до цього не маю жодного стосунку. У тій виставі були задіяні дві хороші актриси, які колись працювали в театрі «КРоТ», але вони були змушені з нього піти. Ще з двома акторами з цієї вистави я працював над оперою «Звірі» за Лесем Подерв’янським, але цей проект навіть не мав відношення до театру «КРоТ».

Я дуже пишаюся тим, що театр «КРоТ» породив контрафакти, так як, наприклад, відомі бренди «Lamborghini» або «Louis Vuitton». Ми не можемо заборонити їм використовувати нашу назву в країні, де все, і політика, і мистецтво, і людські стосунки, побудоване на контрафактах. Можливо, вони цим заробляють гроші, то дай їм Бог здоров’я, щоб вони заробили більше. Шкода, звичайно, що вони так себе поводять, але це справа моралі і внутрішнього відчуття.

Сергій Стуканов: А взагалі щодо моралі і людських якостей серед акторів у цій галузі: все почасти корумповано чи все-таки-духовність існує?

Андрій Крітенко: Слово «духовність» залиште для радіо «Марія». Нехай кожен для себе вирішить, що краще: духовність чи бездуховність.

Ірина Сампан: Після виходу оригінальної вистави «Вишневий сад», Бунін розкритикував Чехова, що таких садів насправді не існує. Наскільки близько ви берете до серця критику і наскільки близький ваш варіант вистави до реальності, або наскільки він гіперболізований?

Андрій Крітенко: Я не знаю, чи існують насправді такі вишневі садки. Наскільки я розумію, у виставі йдеться про якийсь Смоленськ чи Курськ, і навряд чи там дійсно є такі сади. Але для нас, для українців це символічно. Я думаю, що Чехов взяв такий образ, бо для Росії це така ж екзотика, як і пальмова роща.

Сергій Стуканов: Що ви найбільше любите у своїй п’єсі?

Андрій Крітенко: У нас буде дуже багато музики. Але основне — у нас будуть парафрази португальських фаду. Це така музика, на яку люди приходять поридати.

Сергій Стуканов: Так ваша вистава — це комедія, чи доведеться поридати?

Андрій Крітенко: Найкраща комедія — це коли ти поридаєш, а потім посмієшся.

Ірина Сампан: Де і коли її можна подивитись?

Андрій Крітенко: 22 і 23 жовтня у приміщенні Малої опери. Це моє улюблене театральне приміщення у Києві, а може й у світі.

Сергій Стуканов: Чого, на вашу думку, бракує театрам і театральному життю Києва?

Андрій Крітенко: Нічого. Я в театр не хожу, мені це нецікаво, і я не хочу втрачати свого часу.