Український та німецький режисер Андрій Крітенко, один із засновників, ініціатор та натхненник київського театру «КРоТ» розповідає про нову виставу «Садок Вишневий» на п’єсу Чехова «Вишневий сад».
Сергій Стуканов: Мені одразу це нагадало алюзію на Шевченка? Це спеціально у вас у назві така прив’язка до українських реалій?
Андрій Крітенко: Ви все правильно сказали і самі відповіли на своє запитання. Я не бачу лінгвістичної різниці між назвами «Вишневий сад» і «Садок вишневий».
Сергій Стуканов: Театр «КРоТ» ставив Подерв’янського, була вистава про Уорхола. Як ви дійшли до Антона Чехова?
Андрій Крітенко: Це відбувається само собою. Я ніколи не думав, що буду ставити Чехова. Життя саме впливає на те, що відбувається.
Сергій Стуканов: В оригінальній п’єсі Чехова змальовано добу, коли занепадають поміщики й пани, а їм на заміну приходять підприємливі капіталісти. Сьогодні ця тема так само є важливою для нас?
Андрій Крітенко: Мабуть, так. Ми тільки намагаємось іти за Чеховим, але він настільки далекий і великий, що ми можемо лише трохи наблизитися до нього.
Там цілий комплекс проблем. І там все про кохання насправді.
Ірина Сампан: За Чеховим, вирубка саду — це падіння старої Росії і також падіння людських чеснот. А у вашій сучасній постановці, які чесноти можуть занепадати?
Андрій Крітенко: З віком занепадають всі чесноти. З «Вишневого саду» роблять фетиш вишні, що вона цвіте один раз на рік, а урожай раз в два роки. Цей вишневий сад — фікція. Там дуже багато всього і для кожного воно своє.
Ірина Сампан: Люди, які купують квитки на вашу виставу мають бути готові до творчості Чехова чи до творчості театру «КРоТ»?
Андрій Крітенко: Ми раді всім глядачам. Нікому не треба ні до чого готуватися — як буде, так і буде.
Сергій Стуканов: Чи відрізняється якось український глядач від німецького?
Андрій Крітенко: Вони всі відрізняються.
Ірина Сампан: Склад ваших акторів дуже різноманітний: це і співаки, і актори, і телеведучі. Це дуже еклектичне поєднання. Як вдавалося знайти щось спільне?
Андрій Крітенко: Спільне у тому, що у нас майже немає акторів, тому що мене цікавлять особистості. З ними легше. Актор — це професія і я дуже її не люблю. Я знаю, про що мова, тому що і сам іноді грав, але тільки заради того, щоб заробляти гроші. Тому я намагаюся працювати з людьми, для кого це немає значення.
Ірина Сампан: А як це допомагає у виставі?
Андрій Крітенко: Воно і не допомагає, і не заважає. Якщо ти працюєш з Миколою Вереснем, то ти працюєш з Миколою Вереснем. Дуже часто він заважає, але дуже часто і допомагає, бо людина заходить в репетиційну залу з шаленою енергією. Він — це просто фонтан, з якого можна пити мінеральну воду і лікуватися, як в Трускавці.
Ірина Сампан: Кого буде грати Микола Вересень?
Андрій Крітенко: Безумовно, він гратиме головну роль Фірса Ніколаєвича.
Сергій Стуканов: Якою мовою говорять герої у вашій виставі? Вона осучаснена?
Андрій Крітенко: У нас звучатимуть російська та українська мови. Звучатимуть діалекти, які є рідними для деяких акторів: волинський, галичанський, сходу України. Також будуть португальська і німецька мови.
Сергій Стуканов: Ви казали, що для вас важливо, аби актори були особистостями. Відповідно, це до певної міри й імпровізація. Ви вимагаєте, щоб актори завжди дотримувались тексту слово в слово, чи дозволяються певні відходження від тексту?
Андрій Крітенко: Під час вистави, безумовно, ні, але в процесі підготовки ми намагаємось нишпорити по всім куткам і привносити щось цікаве. Коли ти займаєшся класикою, то є дві можливості: або ти жереш класику, або вона тебе.
Сергій Стуканов: А що для вас є прийнятним?
Андрій Крітенко: Звичайно ж, другий варіант, бо класика тебе зжере, якщо ти нормальна людина.
Ірина Сампан: Наскільки ви дозволяєте акторам вносити корективи?
Андрій Крітенко: Скільки вони привнесуть, стільки й буде. Як казав наш великий Костянтин Сергійович Станіславський: «70% у добрій виставі не входить в виставу». Але такий підхід зараз майже не використовується. Сучасні режисери мають чітку концепцію і свято в неї вірять. Я таке не люблю. Класичний театр — це театр, де ти постійно щось пробуєш. Будь-яка вдала імпровізація — це добре зроблена домашня робота.
Ірина Сампан: У клубі «Атлас» у вересні відбулась прем’єра нової вистави за мотивами творів Леся Подерв’янського «Купатися, чи не купатися?» В анонсі було заявлено, що там виступають актори театру «КРоТ». Ви маєте до цього якийсь стосунок? І взагалі, чи можуть актори, які колись брали участь у виставах вашого театру, скрізь і завжди називати себе акторами «КРоТ»?
Андрій Крітенко: Для мене це було повною несподіванкою. Я до цього не маю жодного стосунку. У тій виставі були задіяні дві хороші актриси, які колись працювали в театрі «КРоТ», але вони були змушені з нього піти. Ще з двома акторами з цієї вистави я працював над оперою «Звірі» за Лесем Подерв’янським, але цей проект навіть не мав відношення до театру «КРоТ».
Я дуже пишаюся тим, що театр «КРоТ» породив контрафакти, так як, наприклад, відомі бренди «Lamborghini» або «Louis Vuitton». Ми не можемо заборонити їм використовувати нашу назву в країні, де все, і політика, і мистецтво, і людські стосунки, побудоване на контрафактах. Можливо, вони цим заробляють гроші, то дай їм Бог здоров’я, щоб вони заробили більше. Шкода, звичайно, що вони так себе поводять, але це справа моралі і внутрішнього відчуття.
Сергій Стуканов: А взагалі щодо моралі і людських якостей серед акторів у цій галузі: все почасти корумповано чи все-таки-духовність існує?
Андрій Крітенко: Слово «духовність» залиште для радіо «Марія». Нехай кожен для себе вирішить, що краще: духовність чи бездуховність.
Ірина Сампан: Після виходу оригінальної вистави «Вишневий сад», Бунін розкритикував Чехова, що таких садів насправді не існує. Наскільки близько ви берете до серця критику і наскільки близький ваш варіант вистави до реальності, або наскільки він гіперболізований?
Андрій Крітенко: Я не знаю, чи існують насправді такі вишневі садки. Наскільки я розумію, у виставі йдеться про якийсь Смоленськ чи Курськ, і навряд чи там дійсно є такі сади. Але для нас, для українців це символічно. Я думаю, що Чехов взяв такий образ, бо для Росії це така ж екзотика, як і пальмова роща.
Сергій Стуканов: Що ви найбільше любите у своїй п’єсі?
Андрій Крітенко: У нас буде дуже багато музики. Але основне — у нас будуть парафрази португальських фаду. Це така музика, на яку люди приходять поридати.
Сергій Стуканов: Так ваша вистава — це комедія, чи доведеться поридати?
Андрій Крітенко: Найкраща комедія — це коли ти поридаєш, а потім посмієшся.
Ірина Сампан: Де і коли її можна подивитись?
Андрій Крітенко: 22 і 23 жовтня у приміщенні Малої опери. Це моє улюблене театральне приміщення у Києві, а може й у світі.
Сергій Стуканов: Чого, на вашу думку, бракує театрам і театральному життю Києва?
Андрій Крітенко: Нічого. Я в театр не хожу, мені це нецікаво, і я не хочу втрачати свого часу.
0