Людина-сусід — як з нею подружитись?

Про те, як подружитися з сусідами, говоримо з керівницею ГО «Дивовижні» Марією Насєдкіною та представницею консультаційного центру ОСББ Інною Волошиною.

Дмитро Тузов: Як знайти спільну мову з сусідами?

Марія Насєдкіна: Подружитися з сусідами непросто. Саме тому ми запустили проект #СусідиМіст, у якому ми розповідаємо про дивовижних сусідів, які не чекають від когось позитивних дій, а діють самі. Вони — ті люди, які роблять перший крок, щоб налагодити добросусідські відносини.

Інна Волошина: Дуже часто буває так, що ми живемо у своєму під’їзді, не знаємо сусідів. Думаємо, що треба щось відремонтувати. Але питаємо себе: «Чому я маю починати?». Є страх і небажання першого кроку. Є кілька людей, які так само думають, хочуть щось відремонтувати. Є люди, які не будуть чекати 20 років, поки приїде мер і власноруч вкрутить їм лампочку. Вони самі зроблять перший крок і покажуть, як жити краще вже сьогодні.

Марія Насєдкіна: Саме про таких людей ми і розповідаємо.

Василина Думан: З чого почалася ваше, Інно, знайомство з сусідами?

Марія Насєдкіна: Я пофарбувала поштові скриньки у різні кольори. Всі кажуть: «Треба, щоб депутати поміняли скриньки». Насправді можна купити 4 банки фарби. Тоді вони коштували до 100 гривень. Перед тим, як щось робити, за день краще написати сусідам оголошення, щоб не було непорозумінь, і всі знали, що відбувається .

Василина Думан: Нашу розмову ми вирішили «присмачити» історіями з життя. Дівчата говорили, що варто робити перший крок. Киянка Юлія Федорович перший крок зробило. Ось чим це закінчилося.

Василина Думан: Якби ваші сусіди відповіли невдячністю, що б ви робили?

Інна Волошина: Минулого літа я з подругою Лесею Вакулюк пофарбувала ліфт зсередини. Першою реакцією сусідів було здивування. Але ліфт 3-4 місяці їздив чистий і гарний! Хоча зараз там вже «наскальний живопис». Я думаю, що треба дошку для малювання чіпляти у ліфті.

Дмитро Тузов: Коли ви щось робите для будинку, сусіди допомагають?

Інна Волошина: Мені давали трішки грошей на фарбу, коли подивилися, що ми з ліфтом робили. Ще за участі сусідів була історія, яка для мене стала найбільш важливою. Коли я повісила книжкову поличку, то боялася, що вона буде стояти порожня. Але поличка живе уже майже 2 роки, на ній постійно іде ротація книжок.

Марія Насєдкіна: В рамках проекту «Добросусідство» ми розповідаємо такі історії, як про Інну Волошину. У нас ще було 5 історій про таких же сусідів, які роблять перші кроки. Але до цього ми просто заходили у під’їзди і намагалися напряму об’єднувати сусідів. Кількість людей, які виходили на такі акції, не перевищувала 1%. Водночас, і такої кількості достатньо, щоб провести зміни у під’їзді.

Але ми намагаємось підвищити їх кількість. Наша філософія — «теорія розбитих вікон».

Якщо одразу не замінити розбите вікно, то через деякий час всі вікна у цьому будинку будуть розбиті.

Василина Думан: Пропоную також послухати ще одну історію про те, як з конфлікту може зародитися дружба між сусідами. Данило Мокрик — журналіст зі Львова.

Василина Думан: Наскільки близько ви зараз знаєте людей у своєму будинку? Мова іде тільки про ваш під’їзд?

Інна Волошина: Є контакт. Зі мною люди вітаються, ми впізнаємо один одного.

Минулого тижня я вирішила знову повісити у під’їзді прапор. Я не хотіла робити це сама. Пішла до сусідів, які якраз сиділи на лаві. Це були ті самі, які кидають сміття. Вони подумали, що я їх буду лаяти (сміється – прим. авт.).

Потім один з них виявився АТОшником. Я колись давала йому прапор. Тоді він був у формі, без неї я його не впізнала. Він же мене впізнав і сказав: «Я повернувся».