Мама казала, що «порізали на локшину»: Чому в СРСР знищили книжку Івана Драча та Тетяни Яблонської?

Майже за 50 років книгу, знищену в 1969 одразу після друку, перевидали у Києві. Видання складається з картин Тетяни Яблонської та віршів Івана Драча, написаних спеціально до кожної картини.

Гостя ефіру — художниця, дочка Тетяни Яблонської Гаяне Атаян. На зв’язку зі студією — поет Іван Драч.

Василь Шандро: У 1969 році з’явився спільний проект художниці Тетяни Яблонської та поета Івана Драча. Книжка світ побачила, але за друкарню не вийшла?

Гаяне Атаян: З розповідей мами я знаю, що книжка була надрукована накладом 4 тисячі примірників. Цензура побачила тут якусь крамолу. Книги були порізані на локшину. Збереглися лише два примірники — у мами і у видавництві.

Є таке припущення, що книжка здалася комусь з начальників неблагонадійною через фольклорну тематику. Тетяна Яблонська, яка зробила еталонну картину соцреалізму, перейшла в суто українську фольклорну тематику і змінила стилістику, вона відійшла від усталених канонів.

Цікаво, що роботи цього фольклорного циклу у Києві не виставлялися, їх виставили в Москві, бо там це не було небезпечно, для них це просто екзотика. Виставка також мала великий успіх в Угорщині.

Іван Драч: Я ніколи не думав, що це видання з’явиться на білому світі. Спасибі видавництву «Мистецтво».

Василь Шандро: Чи пояснювали вам, чому знищили наклад?

Іван Драч: Ніхто нікому нічого не пояснював. Нищили і все.Це був великий удар для Тетяни Яблонської та для мене. Картини уже були. Я писав тексти до картин. Тексти пізніше друкувалися, але без картин. І вони були такими недолугими без них.

Василь Шандро: Може, ви б зацитували нам якийсь текст?

Іван Драч: Я пам’ятаю і зачитаю вам текст:

В мого роду — сто доріг.
Сто доріг у мого роду.
Вичовганий старий поріг
Старій бабі в нагороду.
Сива стежка в сто доріг
Розлітається од хати.
Сто віків мій вік запріг
Сиву хату розхитати.
Сто скажених сивих бід
Та й сушило ж роду вроду,
Та не висхне зроду рід
Ні в погоду, ні в негоду,
Внучок тупцю тупотить,
Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче,
Сто стежин у світ летить
Він — сто першеньку протопче…
Роде рідний! Не стлумить
Нашу жилову породу –
Сто вітрів в ногах лежить
Мого роду і народу..!

Я вважаю, що я винен більше всього. Я дуже любив її майстерню, часто там бував, вона дала мені ключі від майстерні, частину маленьких робіт. Вона казала: «Пропагуй, Іване, моє мистецтво». До мене приходили гості не тільки українські, а й з Канади, США. Я всюди розповсюджував і розказував про Тетяну Яблонську. Потім копії цих картин приходили мені з Канади, США. Я показував все це Тетяні Яблонській. Вона раділа, але, напевно, не раділи наглядачі за нашим мистецтвом.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.