Фото: Громадське радіо
22 лютого о 18.30 у Києво-Могилянській бізнес-школі відбудеться презентація книжки «Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність». Видання є продовженням збірки інтерв’ю: «Майдан. Свідчення».
У студії Громадського радіо — директор Центру юдаїки, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг.
Василь Шандро: Чиї свідчення увійшли до книжки?
Леонід Фінберг: Для першої збірки ми записали близько 300 людей. Потім понад рік ми розбиралися з тими текстами. Нам здавалося, що ми свою місію виконали, але потім вирішили, що треба зафіксувати не тільки свідчення різних людей, які були на Майдані. Ми брали різні групи. Ми вирішили, що дуже важливо зафіксувати допомогу постраждалим. Це теж був фантастичний феномен самоорганізації громади. В попередні роки, десятиліття ми не знали такої солідарної праці в ім’я життя. Інша частина цього — солідарність світу з нами. Не так багато подій у нашій новітній історії, коли світ відгукнувся на допомогу нам. Зараз ми записали понад 100 свідчень. Це величезні роботи. Коли ми розшифрували і роздрукували першу книгу, я побачив 4 тисячі сторінок. Я роздав ці матеріали друзям і попросив вибудувати якусь ієрархію. Цього разу було трохи менше, але над книгою працювали понад 80 людей більше року.
Чимало хороших книг вийшло про Майдан, але у нас є своя ніша. Здебільшого такі книжки є фрагментами, фразами, абзацами прямої мови, ми ж надали можливість нашим респондентам оприлюднити великий монолог.
Василь Шандро: Що втратилося в інформаційних потоках з Майдану? Я нещодавно був на одному з вшанувань пам’яті Небесної сотні. Є тенденція до зменшення кількості людей, які приходять.
Солідарність на Майдані ми повинні зробити національним міфом в хорошому сенсі
Леонід Фінберг: Я думаю, що будь-які такі героїчні події тримають людей разом, але через деякий час постають інші події. Майже кожний спогад цієї книги закінчується: «А потім почалася АТО». Нормально, що в людській пам’яті найближчі події стають домінантними. Я сподіваюся, що ці події теж будуть записані, тому що ми, всі ті, хто зафіксував події Майдану, події нашої новітньої історії, вперше маємо можливість записати вітчизняну історію, адже в 20-і роки людей вбивали, в період Другої світової війни радянським військовим забороняли вести щоденники, листи цензурувалися. Люди не довіряли паперу свої спогади та враження, бо було страшно.
Тетяна Трощинська: Оця солідарна праця в ім’я життя, про яку ви говорите, загерметизувалася у тому вигляді, в якому була під час Майдану, чи поширилася загалом на країну в якихось інших вимірах?
Леонід Фінберг: Попри всю трагічність, Майдан був катарсисом, переосмисленням себе як нації. Я думаю, що всі ми стали набагато більш солідарними, більш уважними до інших людей, відчули необхідність колективних дій в ім’я життя. Я думаю, що те, що відбулося під час Майдану, впливає на сьогодення. Певний час навіть здавалося, що громадянське суспільство керує державою більше, ніж влада.
Василь Шандро: Дуже часто, коли згадуємо Майдан, говоримо про єдність релігій, національностей, мов задля однієї мети. Зараз, через 4 роки, ми знову чуємо екстремістські заклики. Чому?
Леонід Фінберг: Всі ми вийшли не з шинелі, про яку писав Гоголь, а з радянського драпового пальто. Я думаю, що наші традиції нетерпимості виховували роками і десятиліттями. В радянські часи нам весь час розповідали про те, як українці вбивали євреїв, а євреї експлуатували українців. Це була стратегія влади того часу, яка нацьковувала людей одне на одного. Це була знаменита стратегія «розділяй та володарюй». Ми повинні це подолати. Я думаю, що гуманістичні тексти, які з’явилися останніми роками на те впливають. Я думаю, що солідарність на Майдані ми повинні зробити національним міфом в хорошому сенсі.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.