Мене шокувало, що у лютому 2014-го в кримському суспільстві не було жодного прояву мобілізації, - Чубаров
Сьогодні виповнюється рівно 4 роки з моменту великого мітингу, який влаштували кримські татари проти проведення референдуму за відділення Криму від України
Проте до цього мирного мітингу приєдналися проросійські активісти, казаки, згодом після обіду були підвезені агресивно налаштовані люди із Севастополя, Євпаторії та Ялти. І мирний мітинг переріс у тисняву та сутички, в результаті яких загинуло дві людини – чоловік та жінка, і багато людей постраждало.
Після закінчення мітингу, коли чинній на той момент владі Криму не вдалося провести сесію Верховної Ради Криму, де мало б розглядатися питання референдуму, мітингувальники розійшлись по своїх домах. І в ніч з 26-го на 27-е лютого Верховну Раду Криму та Кабінет Міністрів АРК було захоплено невідомими людьми без пізнавальних знаків.
З того часу у відкритій формі розпочалася анексія Криму.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат Рефат Чубаров був свідком цих подій, брав активну участь під час проведення мітингу під стінами Верховної Ради, зокрема, у створенні так званих «коридорів», через які виводили людей, що постраждали внаслідок тисняви.
Крім того, Рефат Чубаров був депутатом Верховної Ради Криму, а зараз проходить свідком у справі про державну зраду колишнього президента України Віктора Януковича.
Отже, Рефат-ага пам’ятає всі подробиці тих двох перших днів відкритої окупації – 26-го та 27-го лютого.
Андрій Куликов: В пам’яті дуже свіжі ваші свідчення, коли ви давали показання в Оболонському райсуді у справі про державну зраду колишнього президента Януковича. І вас зокрема запитували щодо захоплення російськими військами влади в Криму наприкінці лютого 2014-го року. Ви сказали, що вже 26-го лютого багато хто розумів, що голова ВР АРК Володимир Константинов хоче протягнути незаконні рішення, які підірвуть Крим.
Ваші очікування справдилися. Скажіть, звідки тоді у кримських татар взялася сміливість протистояти величезній військовій машині, котра насувалася на Крим?
Рефат Чубаров: Вже, десь починаючи з грудня 2013-го року, були дуже помітними тенденції, які не могли не викликати насторогу, коли Константинов разом зі своїми близькими людьми, членами президії Верховної ради АРК почали здійснювати часті візити до Москви. І потім було декілька інтерв’ю, де він проговорився, прямо заявивши про те, що, якщо в Києві зміниться влада, то Крим може попроситися до Росії. Це викликало обурення всіх патріотичних сил у Криму, було звернення до прокуратури, я також звертався. І Генеральна прокуратура України тоді майже відкрила справу щодо підозри у скоєнні такого злочину, але за пару тижнів вона його успішно і закрила за відсутністю складу злочину.
Андрій Куликов: Тобто до певної міри ви були готові до такого розвитку подій?
Рефат Чубаров: Передбачати і бути готовими – це дуже різні речі. Ми відчували таку загрозу, але майже не вірили, що вона може втілитися в реальність. І вже 25-го лютого, коли стало відомо, що скликають позачергову сесію для того, щоб прийняти якесь звернення до Росії, тоді було очевидно, що в цьому зверненні буде щось кардинальне. Ми тоді думали, що Росію запросять втрутитися в українські внутрішні справи, але те, що це може вилитися в справжнє військове вторгнення, ми думали менше всього.
Поза тим, 25-го лютого ввечері ми зібрали Меджліс кримськотатарського народу, прийняли рішення про проведення 26-го лютого мітингу, щоб запобігти сесії, на якій ця загроза могла б бути реалізована. І ми це зробили – ми не дали відбутися сесії. І це зробили не лише кримські татари, на мітингу були і українці та інші національності. І вже 26-го лютого ввечері у свої повноваження мали вступити державні органи влади – правоохоронці, виконавча влада, прем’єр-міністр. Але виявилося, що влада була вже неспроможною.
Ірина Славінська: Коли ви читаєте свідчення ваших колег чи просто свідків цих подій, які деталі привертають вашу увагу? Можливо, ви вбачаєте якісь нестикування, або навпаки є часточки пазлу, які доповнюють вашу картину?
Рефат Чубаров: Таких нестикувань не може не бути, оскільки кожен свідчить про те, що бачив саме він про ті події, в яких він в той час брав участь. Тому картина має бути такою багатомозаїчною.
Зокрема з останніх свідчень я дізнався про багато деталей, які я тоді просто не помічав. Скажімо, серед нас була думка про те, що ми мали б виставити блоки на адміністративній межі перед містом Севастополь, щоб якимось чином зупинити проходження казаків та інших мілітаризованих формувань. Проте ми не спромоглися цього зробити. А через свідчення я дізнався, що вже 23-го лютого, з боку Севастополя були поставлені такі блоки, і таким чином вони нас випередили.
Андрій Куликов: Наскільки згуртовано і одностайно тоді діяв Меджліс? Та наскільки щільною у вас була співпраця з тими, хто в той час приходив до влади у Києві?
Рефат Чубаров: Ми всі знаходилися в Криму, і там зараз знаходиться кримськотатарський народ, за виключенням десятків та сотень людей, яких викинули з півострова. Нашим завданням було уникнути найгіршого варіанту розвитку подій. Ми тоді вже мали джерела в Москві, з яких нам поступали різні інформації, і вони нам говорили про те, що є декілька різних варіантів розвитку подій навколо кримських татар. І один з таких варіантів був найстрашнішим для нас, коли здійснювалася б провокація, пов’язана з вбивствами якоїсь кількості людей у Криму нібито з боку кримських татар, що призвело б до спецоперації у населених пунктах, де мешкають кримські татари із залученням БТРів. Такі ж методи застосовувалися в Чечні та Дагестані, коли росіяни проводять так звані антитерористичні операції.
І нашим завданням було бути готовими до таких ситуацій, якщо буде напад на поселення кримських татар. Тому ми створили загони з боку молоді, які були без зброї, але вдень і вночі чергували в місцях компактного поселення кримських татар.
Ірина Славінська: Що вас найбільше здивувало після того, як анексія Криму сталася? Чиясь реакція, чиїсь вчинки, або навпаки – чиясь бездіяльність?
Рефат Чубаров: Я хотів, щоб всі сьогодні усвідомили в Україні, що коли влада знесилена або вона зведена в результаті різних суперечностей до низького морального стану, то ззовні здійснити агресію видається достатньо легко.
Проте я хочу наголосити, що коли вже зраз йде війна, які б не здавалися кричущі та актуальні різні питання розвитку суспільства, найголовнішим має бути питання відновлення територіальної цілісності та питання військового спротиву ворогові. Тому найголовніше питання, якім мають опікуватися політичні сили – це мобілізація суспільства. Тоді мене шокувало те, що в нашому кримському суспільстві взагалі не було жодного прояву мобілізації. І це наслідок такої політики центру України, яка впроваджувалася протягом 23-х років. Отже, найголовніший урок, який я засвоїв з тих подій 2014-го року, – державницька позиція на всіх теренах держави має впроваджуватися усвідомленими людьми.