Мова, 12-річка, звільнення вчителів: Гриневич коментує проголосовану освітню реформу

“Я думаю, нашу команду можна привітати. Тому що над цим законом почали працювати ще чотири року тому до Революції Гідності в глухій опозиції. Зараз здійснилося дуже багато ідей, які тоді замислювалися. Кожен закон, тим більше такий глобальний, можна доопрацьовувати і нема межі досконалості. Не зважаючи на 1700 поправок народних депутатів і всього, що ми пройшли для ухвалення закону, він концептуально залишився правильним з тією реформою, що в ньому закладена”, —  говорить Лілія Гриневич.

 

Анастасія Багаліка: Що зміниться завдяки поправкам?

Лілія Гриневич: Частина з них була прийнята, а частину відхилили. Основні зміни відбудуться не завдяки поправкам, а саме завдяки тому, що було заплановано в цьому законі до другого читання. Закон прийнятий здебільшого в редакції Комітету. Є незначні поправки, які були внесені в залі. Основна стосується мовної статті. Мабуть, з приводу цієї статті і була найбільша дискусія в залі.

В принципі я задоволена редакцією, до якої ми змогли прийти. Вона дозволяє нам і дотриматися Конституції України, інакше закон не мав би шансів бути підписаний президентом. Але разом з тим ця редакція вагомо розширює вживання української мови в сфері освіти, що цілком природно і нормально. Бо Україна є єдиною країною, яка є носієм цієї мови, мова є державною. Неприпустимо, коли в школах з мовами національних меншин діти, здобувши повну загальну середню освіту, не вміли розмовляти цією мовою, вивчали всі предмети мовою меншини, а в результаті мали обмежений доступ до вищої освіти в Україні, бо не могли нормально скласти ЗНО з інших предметів, з української мови і літератури, яке є обов’язковим. Я переконана, що ця стаття є в інтересах дітей, громадян України, щоб у них були рівні права та можливості, а також в інтересах держави Україна.

“Мовою освіти має бути державна мова”

Василь Шандро: Чи була вчорашня редакція компромісною для вас? Я дивився фінал голосування, було враження, що частина депутатів була заскочена тим, що пролунало у відредагованій статті перед голосуванням.

Лілія Гриневич: Так, могли бути заскочені. Редакція доопрацьовувалася, працювала робоча група представників різних фракцій, які спілкувалися між собою. Я сьогодні впевнена, що ми рухаємося в правильному напрямку з приводу використання державної мови у сфері освіти. Мовою освіти має бути державна мова. Якщо візьмете будь-яку розвинену країну, яка дбає про розвиток своєї мови, вона завжди здійснює освіту в середній школі здебільшого державною мовою, а у вищій обов’язково державною мовою.

Звичайно, дитина, яка росте в іншому мовному середовищі, заходить в систему дошкільної освіти, має право навчатися рідною мовою, бо в неї ще не було часу оволодіти державною мовою. Цей час потрібно дати. І він є якраз під час навчання у початковій школі. Далі ми будемо нарощувати кількість предметів, які викладаються українською мовою. Сьогодні вся проблема в тому, що в цих школах всі предмети вивчають мовою національних меншин до 11 класу. У нас є пілотний експеримент з такими школами, де ми половину на половину навчаємо предметів. І ці діти значно успішніші і вступають до вишів. Тому підхід, який там закладений такий, що дошкільна і початкова освіта здобувається рідною мовою. Під час навчання в початковій школі великий натиск йде на оволодіння державною мовою. Починаючи з базової освіти, ми здійснюємо навчання українською мовою. Це не заперечує те, що буде вивчатися рідна мова, можливо, якийсь предмет додатково рідною мовою. Але дитина вже повинна бути готова спілкуватися державною мовою. Саме довкілля та початкова школа — дуже сприятливий час, щоб дитина входила в інше мовне середовище. Для дітей слов’янських мовних груп, тобто для поляків і росіян, це взагалі не є проблемою, складнішим оволодіння державною мовою є в інших мовних груп: в угорців, у румунів. Тому для них у навчальних планах можемо передбачати більш поступове оволодіння українською мовою та переведення на всі навчальні предмети українською.

Анастасія Багаліка: Мова не стала вчора найгарячішим предметом дискусій. Ще дискутували про 12-річку. І в залі ВРУ лунали тези, на які зреагувала навіть ваша колега, в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Тобто в залі ВРУ від народних депутатів почули сексизм всі, хто його для себе ідентифікував. Ви його ідентифікували?

Лілія Гриневич: Очевидно, що ідентифікувала. Мені важко коментувати культуру поведінки народних депутатів та їхніх висловлювань. Лише хотіла би зауважити, що сьогодні на території Європи 11-річка залишилась в трьох країнах: Росія, Білорусь та Україна. Це традиційна пострадянська знаннєва школа, де підхід такий: ми видали дітям порцію знань, вони повинні їх запам’ятати, відтворити на екзаменах. Все.

Але цього вже замало для сучасної людини. Вона не буде успішною, може бути тільки якась невеличка група, яка отримала ще й додаткові можливості. Ця система була дуже добра для Радянського Союзу і для тоталітарних країн. Вона не спонукає критично мислити, аналізувати, відстоювати свою позицію, мати громадянські компетенції, фінансову грамотність і підприємливість.

“Якщо хочемо, щоб наші діти були успішними, потрібно давати їм ті освітні можливості, які дають провідні освітні системи світу”

Щоб сформувати в дитини ці компетентності, коли це не тільки знання, а вміння застосовувати їх для практичних життєвих завдань, а також цінності, медіаграмотність, фінансова грамотність, критичне мислення, вміння навчатися впродовж життя, це інші методики навчання, які потребують більше навчального часу.

Чи вам знайома ситуація, що сьогодні відбувається в старшій дворічній школі? Діти не встигають за два роки все опанувати і поглиблено вивчити предмети, з яких їм потрібно потім складати іспити і вступати до вишів. Закінчується все тим, що вони півроку в 11 класі не відвідують школу, а ходять до репетиторів, за що батьки платять кошти. Ми більше не можемо з боку держави економити на цих дітях.

Хочу заспокоїти тих, хто боїться 12-го року навчання. Ми не додаємо рік до чинної школи. В тій школі, яка є сьогодні, в школі на відтворенні знань, яка перевантажує і не дає необхідних для життя умінь і цінностей, нема сенсу додавати 12-й рік. Але якщо це буде школа з новими стандартами, змістом, результатами та методиками, тоді є сенс і потреба. і над цим ми працюємо.

Дітки зайдуть в цю школу у 2018-19 році, і 12-рік у них буде в 2029-30 році. Тому перед нами ще дуже довгий шлях. Якщо би в нашій державі було більше ресурсів на освіту, ми би мали це запроваджувати значно швидше.

“Якщо не зміниться вчитель, ми не зможемо привести реформу до кожної дитини”

Анастасія Багаліка: Впроваджуватимуть зміни вчителі, які зараз викладають. Я знаю, що вони є різні, є ті, хто є адептами змін та хочуть змінювати систему. Але є і частина вчителів, які навіть не можуть дорівнятися до тих стандартів, які ми собі задаємо в нормальному житті: не кричати на дітей, не піднімати руку. Закон, який прийнятий вчора, пропонує добровільну переатестацію.

Лілія Гриневич: Там є щорічна обов’язкова атестація, а добровільною є сертифікація. Добровільна сертифікація потрібна, щоб виявити агентів змін, тих найкращих вчителів, які володіють новими методиками, які через те, що пройшли сертифікацію, отримають 20% надбавки і можуть ділитися своїм досвідом з іншими вчителями. Це додаткова мотивація для вчителів.

Я вважаю це найбільшим викликом цієї реформи. Можна написати прекрасний стандарт, ми можемо дочекатися на його основі кращих підручників, можемо поставити комп’ютери в школах. Але якщо не зміниться вчитель і його авторитарне ставлення до учня, не зміняться методики активного навчання, ми не зможемо привести реформу до кожної дитини. Тому виклик пов’язаний з підвищенням кваліфікації та соціальним статусом вчителя.

І ми знаходимося тут між бажаним і можливим. Ми би хотіли поставити дуже високу зарплату вчителям, але є той ресурс, який держава може на це дати. І ми зафіксували 7% ВВП, зафіксували високий рівень зарплати вчителів. Але тепер до цього ми будемо поступово рухатися. Цього року на 50% ми підвищили зарплату, анонсовано ще 25% на 2018. Але треба йти далі. Проте має бути зустрічний рух з боку вчителя, він має бути відкритий до змін. Цього навчального року ми маємо перепідготувати понад 20 000 вчителів початкової школи, які будуть брати перший клас. З цією метою для них готується дистанційний курс. Вони спочатку повинні оволодіти ним, після цього в них будуть тренінги і ми якраз готуємо тренерів, які працюватимуть з вчителями, щоб ці вчителі могли апробувати це на практиці. 

Анастасія Багаліка: Першачки, які підуть наступного року до школи, перші випробують реформу?

Лілія Гриневич: Взагалі-то першими випробують першачки, які цього року пішли до школи в 100 пілотних школах України. Є по чотири такі школи в кожній області по вісім класів. Там уже почався навчальний процес за новим стандартом. Вони користуються навчальними матеріалами, які ми для них підготували, вони вже працюють за новими активними пошуково-пізнавальними методиками навчання. Нам це потрібно для того, щоб ми змогли підготувати комплект навчальних матеріалів, який буде наданий всім школам в першому класі в 2018 навчальному році.

Василь Шандро: Ще болючі питання: звільнення вчителів, закриття шкіл, підняття чи непідняття зарплати і скільки це конкретно в грошах?

Лілія Гриневич: Зараз середня заробітна плата від самого молодого вчителя 4800 гривень. Може бути до 8500. Керівники навчальних закладів у великих містах можуть мати і 10000 гривень з надбавками. Середня заробітна плата в системі загальної середньої освіти сьогодні 5700 гривень.

Вона формується з посадового окладу в залежності від кваліфікаційної категорії вчителя. Сьогодні ми підняли педагогічних працівників, вчителів на два тарифні розряди вверх в єдиній тарифній сітці, зафіксувавши вищий соціальний статус.

«Ми закриваємо тільки ті школи, де зовсім нема дітей для початкової школи»

Дуже боляче сприймається втрата роботи в селі у школі. Але ми повинні розуміти, що в нас відбувається дуже серйозний демографічний спад. У нас справді падає кількість учнівського контингенту, особливо в селі. По-перше, у нас йде відтік дітей з села до міста. Ми маємо проблеми, наприклад, у великих містах з чергою у дошкільні заклади і з проблемою влаштування в школи. Особливо, в місцях житлових забудов. Сьогодні в Києві в нас є школи з класами по 42 учні. І це одна проблема. А інша проблема у селах.

Василь Шандро: Повинен бути якийсь перерозподіл?

Лілія Гриневич: Ви не можете змусити людину виїхати з великого міста і повернутись в село. Можна тільки мотивувати її. Повинен розвиватися агропромисловий комплекс, переробна промисловість, аграрна. Якщо цього не буде, там не буде ринку праці, буде і такий відтік.

Василь Шандро: Чи будуть закриті школи?

Лілія Гриневич: Наш принцип такий: ми закриваємо тільки ті школи, де зовсім нема дітей для початкової школи. Бо ідея в тому, щоб втримати початкову школу якнайближче до місця проживання дитини. Зараз клас можна відкривати, тільки якщо є п’ять учнів. Цей закон дозволяє так звану школу одного вчителя. Навіть якщо є троє різновікових дітей, з ними працюватиме один вчитель. Ми повинні створити умови для соціалізації дітей, щоб вони не навчалися індивідуально наодинці і фрагментарно з вчителем.

Василь Шандро: А як стосовно звільнень?

Лілія Гриневич: Якщо скорочується кількість дітей, скорочується кількість класів у селі, це означає, що скорочуються ставки для вчителів. З іншого боку, в нас драматично не вистачає вчителів у великих містах. У Києві ми сьогодні не маємо вчителів початкової школи. І ми просимо в педагогічних університетів, щоб їхні студенти старших курсів йшли вчителями початкової школи.

Анастасія Багаліка: Фінансова грамотність, медіааграмотність, критичне мислення — все це зараз існує на рівні спецкурсів у старших класах. Чи буде відповідно до реформи менший коридор вибору, щоб критичному мисленню навчали не на одному з 20 спецкурсів, а навчали реально?

Лілія Гриневич: Сутність нового стандарту освіти полягає в тому, що ці наскрізні вміння мають пронизувати всі предмети. Це не можна вирішити одним спецкурсом. Це має формуватися в дитини постійно впродовж навчання на різному рівні залежно від вікових особливостей. Нова українська школа — це школа для сучасного життя в сучасному суспільстві. А критичне мислення, медіаграмотність, вміння аналізувати — це сьогодні критично необхідно для успішної людини.

«Закон, який ми прийняли, зобов’язує органи місцевого самоврядування і навчальні заклади оприлюднювати повністю свій бюджет»

Василь Шандро: Нещодавно в нашій студії був Роман Бондаренко, юрист організації Батьки-SOS. Він повідомив, що за три роки з батьків школярів в Україні лише офіційно зібрали мільярд гривень. При цьому пан Роман сказав, що гроші на освіту є, їх треба брати з бюджету і спрямовувати в потрібному напрямку. Що буде в цьому контексті?

Лілія Гриневич: Для порівняння: консолідований минулорічний бюджет був 120 мільярдів гривень. Не знаю, яким чином він порахував мільярд, думаю, там насправді може бути більше грошей, бо вони ніким і ніяк не облікуються. Навіть офіційно зібрати інформацію з усіх рахунків так званих благодійних фонів — дуже складне завдання. Сьогодні не забезпечена прозорість та оприлюднення всіх надходжень.

Закон Про освіту, який ми вчора прийняли, зобов’язує органи місцевого самоврядування і всі навчальні заклади оприлюднювати повністю свій бюджет і те, на які статті видатків йде цей бюджет.

Анастасія Багаліка: Чи цю реформу не можна буде повернути назад при зміні уряду, політичної ситуації в країні?

Лілія Гриневич: Ви прекрасно розумієте, що політичні еліти певним чином формують шлях і можна поміняти у парламенті будь-який закон. Але політичні еліти вибираються людьми. Тому важливо, щоб цю реформу підтримало суспільство, підтримали батьки, зрозуміли і підтримали освітяни. В цьому випадку її буде важко повертати. Коли люди відчують свободу творчості, а батьки побачать результат у мотивації навчання їхніх дітей, коли ми будемо просуватися із цією реформою і будуть підростати діти, а ми побачимо, що вони нарешті отримали відповідне освітнє середовище і це підвищує якість їхньої освіти, тоді буде важко повернути цю реформу.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.