facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ми маємо зрозуміти, що у кожного бездомного — своя історія, — організатори акції

У ніч з 18 на 19 серпня у парку Шевченка пройде акція «Ніч на вулиці». Киянам пропонують переночувати на вулиці та відчути: як це — бути бездомним?

Ми маємо зрозуміти, що у кожного бездомного — своя історія, — організатори акції
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Організатори заходу «Ніч на вулиці» (рух «Молодь за мир») хочуть привернути увагу до тієї проблеми, з якою щодня стикаються бездомні люди — відсутність місця для ночівлі. Говоримо з учасниками руху Євгеном Савватєєєв та Валентиною Чабановою, а до розмови телефоном долучається Григорій Семенчук зі Львова, який розповідає про те, як у Львові бездомні люди продають журнал на вулицях міста.

У студії працюють журналісти «Громадського Радіо» Олег Білецький та Ірина Сампан.

Олег Білецький: У вас є ініціатива та пропозиція щодо того, як комунікувати з безхатченками та допомагати їм. Розкажіть про це.

Євген Савватєєв: Ми багато років допомагаємо бездомним, роздаємо їм їжу передусім. У них нема змоги вранці встати і зробити каву, омлет, потягнутися і вийти на вулицю, бо, власне, вони на вулиці. Ми придумала акцію, яка має на меті вирішити або, принаймні, підняти одну з найбільших проблем бездомних — місця для ночівлі. З 18 на 19 серпня ми проведемо у парку Шевченка акцію «Ніч на вулиці».

Ідея в тому, щоб провести експеримент і зрозуміти: а як це бездомній людині ночувати на вулиці: на лавці в парку чи на траві. А перед тим, як ми переночуємо, хочемо зробити мистецьку програму з невеликим акустичним концертом у парку. Радо всіх запрошуємо прийти та провести вечір, а можливо, і ніч.

Ірина Сампан: Як будуть до цього залучені безхатченки? Хто має прийти на акцію, щоб був якийсь результат?

Євген Савватєєв: Акція передусім скерована на громадськість та людей, які приймають рішення у нашому місті. У нас є інші акції, куди ми запрошуємо у першу чергу бездомних. Наприклад, на День міста ми влаштовуємо свято, куди запрошуємо представників усіх бідних верств суспільства.

Ця акція — наше звертання до проблеми: місця, де мають ночувати бездомні. Зараз літо і більш-менш тепло. Але скоро почнуться холоди, наше місто черговий раз стикнеться з тією проблемою, з якою стикається вже багато років.

Олег Білецький: Чи є інша мета? Наприклад, скомунікувати людей, які ночують на вулиці щодня і людей, які прийдуть разово?

Валентина Чабанова: Так, це одна з тих цілей, які ми хочемо досягти. Бездомні — це група людей, на яку нечасто звертають увагу. Їх оминають, намагаються не помічати. Одна з цілей — показати, що такі люди є, у них є своє життя, часто воно нелегке. Вони його зазвичай не вибирали. Привернути увагу громадськості, що з ними можна спілкуватися, дізнаватися цікаві історії.

Ірина Сампан: Чи подаєте ви милостиню?

Валентина Чабанова: Так, я вважаю, якщо людина просить милостиню, значить вона їй потрібна.

Євген Савватєєв: Не завжди поняття бездомний і жебрак збігаються. Хочу розповісти про експеримент, який провела учасниця нашого руху Ольга Макар. Протягом місяця вона давала милостиню всім людям, які просили, і писала про це у блог. У результаті сума, яку вона дала, була абсолютно несуттєва. Насправді, ми ніколи точно не знаємо, чому людина сидить.

Олег Білецький: Коректно називати таких людей «безхатченки»? Який термін є найбільш відповідний?

Євген Савватєєв: Ми користуємось терміном «бездомні». Самі вони теж говорять «бездомні». Іноді говорять «бомж» (слово, яке зараз майже не лунає ), підкреслюючи іронічну позицію.

Ірина Сампан: Чи достатньо висвітлюється тема безхатченків у медіапросторі?

Валентина Чабанова: Останнім часом за нашими спостереженнями стало набагато менше гейт-спічу, який стосується бездомних у медіа. Ми цьому дуже раді, присвячували багато часу і зусиль, просили журналістів не вживати слово «бомж».

Ірина Сампан: Зараз з нами на зв’язку Григорій Семенчук з львівського журналу «Просто неба». Говоритимемо про те, як вони  піднімають у інформаційному просторі цю тему. Розкажіть про ваш проект.

Григорій Семенчук: Наш проект був задуманий у Львові у 2008 році у на базі спільноти взаємодопомоги «Оселя», що функціонує у Винниках коло Львова. Це не наш унікальний досвід, а формат стріт-пейперу, що існує у всьому світі.

Ми пробуємо соціалізувати бездомних: вони продають журнал, який ми готуємо. У нас видання, яке стосується не лише бездомності. Ми говоримо і про дискримінацію, нерівність і т.д.

Олег Білецький: Я припускаю, що багато хто не захоче придбати такий журнал з рук бездомної людини, бо вона може виглядати не так, як ми. Як тут бути?

Григорій Семенчук:  Ми стараємось побудувати довіру між розповсюджувачами і людьми, які безпосередньо були б зацікавлені у журналі. Наше правило, щоб бездомний був охайно вдягнений, тверезий — він повинен викликати довіру у людей. Журнал існує більше восьми років. З’являється все більше розповсюджувачів.

У нас є продавець пан Володимир, який вже більше шести років займається розповсюдженням журналу. Щодня виходить на вулиці Львова та продає його. Він є своєрідною легендою та символом журналу. Всі його знають. Часто трапляються ситуації, що люди запитують в нього: «Невже ви бездомний? Ми б не повірили».

Ірина Сампан: Вони отримують за це якусь платню?

Григорій Семенчук: Так. Якщо людина приходить до нас і хоче продавати  журнал, перші номери ми даємо безкоштовно, щоб вона спробувала. Потім людина приходить і віддає за друк, а половину залишає собі.

Ірина Сампан: Чим ще можуть займатися безхатченки та отримувати собі на хліб?

Євген Савватєєв: Можливо, в Києві теж варто було б започаткувати подібну ініціативу, як цей журнал. Ми знаємо людей, які могли б і писати, і розповсюджувати.

Перша проблема, яка стоїть перед бездомним — це запах. У Києві є тільки одне місце, де можна помитись — вулиця Лобачевського 8А. Там можна прийняти душ, знайти якісь речі. Іноді бездомні збираються групою, знімають квартиру і там по черзі приймають душ. Але не кожен може здати таку квартиру. Нещодавно до нас зверталась жінка, яка хоче працювати. Ми шукали для неї роботу в одному з київських кафе. У кафе погодились взяти її. Передусім через те, що не було запаху, вона слідкує за собою

Олег Білецький: Наскільки брак документів є проблемою?

Євген Савватєєв: Це одна з найбільших проблем. І відновлення документів — це те, з чим ми стикаємось, чи не на кожній роздачі їжі. Люди часто просять відновити паспорт, знайти довідку, подзвонити родичам на давнє місце проживання.

Олег Білецький: Після комунікацій людям розвиднюється, що ті, хто  у парках щодня — різні люди. У кожного своя історія. Чи готові їх сприймати ті, хто приходить у парк на одну ніч?

Валентина Чабанова: Людські історії — це те, що допомагає бачити людину в кожній людині. Тому ми і хочемо запросити якомога більше людей. Коли ми не знаємо жодного представника особисто, ми можемо щось домислювати. Коли ми знаємо конкретну історію, знаємо людину, яка може розказати щось — це зовсім інше сприйняття.

Поділитися

Може бути цікаво

Закриття ресторанів можна уникнути, якщо заклади входять до мережі — ресторатор Созановський

Закриття ресторанів можна уникнути, якщо заклади входять до мережі — ресторатор Созановський

Рак шийки матки та інші хвороби, яких можна уникнути. Що для цього потрібно?

Рак шийки матки та інші хвороби, яких можна уникнути. Що для цього потрібно?

«Якщо військовий буде знати, що в його сім'ї все добре, то і в нього буде все добре» — офіцер Євген Дьордяй

«Якщо військовий буде знати, що в його сім'ї все добре, то і в нього буде все добре» — офіцер Євген Дьордяй