Найбільший міф про кобзарство створив і поширив Тарас Шевченко, - дослідниця

Гостя ефіру — завідувачка сектору культурно-масових заходів Національного музею Тараса Шевченка Вікторія Антоненко.

Ірина Славінська: Чому міф?

Вікторія Антоненко: Ми трактуємо міф як праву, яку важко верифікувати. Це дуже співвідносно із кобзарством. Феномен як такий має давню історію, тому важко перевірити. З іншого боку, цехова організація кобзарства, їхні правила функціонування були настільки таємними для непосвячених в братство, що збереглося не так багато інформації, яка могла б нам розказати, що і як було насправді.

Прийнято вважати, що кобзарі ходили у супроводі поводирів, ними були лише хлопчики. Насправді поводирями могли бути і дівчатка. Але це були або доньки кобзарів, або дружини.

Найбільший міф стосується кобзарства і Шевченка. Для більшості пересічних людей кобзар — це транслятор, зберігач, хранитель історичної пам’яті, але цей міф для нас створив і поширив саме Тарас Шевченко завдяки своєму «Кобзарю», де він змістив акценти.

До Шевченка кобзар сприймався духовним, сакральним посередником між людьми і церквою, пояснюючи релігійні змісти церковних пісень, які були церковнослов’янською мовою. Шевченко змінює акцент в творі «Перебендя». Він показує нам кобзаря, який про релігійне йде говорити степом на самоті, а для людей він розповідає про історичне минуле, часи козаччини, ідеалізує Запорізьку Січ.

Саме Шевченко дає такий поштовх, оскільки твір «Перебендя» вийшов в першому «Кобзарі» 1840 року, він широко поширився. Пішла мода, яка потім дала поштовх для роздумів етнографам, які пішли в народ шукати кобзарів, які співають історичних пісень. Одне за одним в нашому сприйнятті утвердився образ кобзаря тільки як транслятора історичної пам’яті.

Андрій Куликов: Наскільки міф чи правда, що кобзарі мали свою спеціальну мову?

Вікторія Антоненко: Дійсно, кобзарі мали свою мову. Вони мали закриту систему братства. Професійне арґо застосовувалося для того, щоб зберегти таємницю передачі знань, та для того, щоб ніхто зайвий не потрапив в цю організацію. Саме лебійська мова (професійне арґо), на жаль, потім дало можливості для трактування кобзарів як жебраків. Цим користувалися в Російській імперії, цим користувалися в радянський час.

Ірина Славінська: Чому арґо пов’язане з жебрацтвом?

Вікторія Антоненко: Говорять, що незрозуміла мова більше притаманна злодіям, жебракам.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.