Дарія Бадьйор: «Берлінале» – це один з трьох найбільших кінфестивалей класу А, тобто є Канни, Венеція та Берлін. Є такий стереотип, що цей фестиваль про політичне кіно, і дійсно кожного року підтверджуються цей стереотип. Там показують фільми, які стосуються прав людини, жіночої емансипації, політкоректних якихось штук тощо. Але не все може отримати Берлінський фестиваль, тому що найбільше показів все ж таки відбувається на найдовшому кінофестивалі у Каннах.
Є основний конкурс, за яким найбільш слідкують, і в результаті переможцю дають Золотого ведмедя.
Другий конкурс – «Панорама», і там приз дають за результатами глядацького голосування. І от в «Панорамі» цього року був український фільм «Коли падають дерева».
Також є програма «Форум», і от тут – найбільш дивні та експериментальні фільми.
Цього року не було фаворитів, і рішення, яке в решті прийняло журі, було контраверсійним, багато сперечалися з цього приводу, і це румунський фільм «Не торкайся мене».
Ірина Славінська: Українськи фільм, який вперше привезла Марися Микитюк – «Коли падають дерева» – це повнометражний фільм. Розкажи про цей фільм.
Дарія Бадьйор: Це її дебют повного метра. Він знятий в притаманному їй стилі з моментами магічного реалізму, тобто там не просто реальність маленького провінційного села на Івано-Франківщині десь біля Карпат. Головна героїня хоче вирватися зі свого села, поїхати в Грецію зі своїм коханим, але є певні перепони на цьому шляху. І є її молодша сестра, яка є дугою головною героїнею, і через яку якось змінюється оптика. Вона як Аліса в країні чудес, вони бачить якісь різні речі, і де це додає нереальності фільму.
Я хотіла написати на нього рецензію, проте я поки не можу цього зробити, зараз намагаюся структурувати те, що я побачила. Особисто мені він не дуже сподобався, але його потрібно якось проаналізувати, і мені потрібно продумати, як це зробити.
Андрій Куликов: На що ви готові написати рецензію?
Дарія Бадьйор: Я вже написала рецензії, в мене є два улюблених фільми з цієї конкурсної програми, один з них отримав дві нагороди. Це фільм «Спадкоємиці» парагвайського режисера Марчело Мартинессі. Це перший парагвайський фільм в історії, який потрапив в основний конкурс Берлінського кінофестивалі.
Другий фільм, на жаль, нічого не отримав, це італійський фільм, який називається «Моя донька».
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.