Василь Шандро
Тетяна Трощинська
Найлегше назвати людей «ватниками», — експертка про зміну назви Кіровограда
Треба визнати той факт, що у нас влада не працює з громадою. Людям жити в цьому місті. Їх право голосу мало б бути важливішим, — вважає експертка з туризму Анжела Савченко
Гості1
«Громадське радіо»
Про перейменування Верховною Радою Кіровограда говоримо з експерткою з туризму Анжелою Савченко.
Василь Шандро: Яким чином це може відбитися на туристичній галузі?
Анжела Савченко: У мене немає великого оптимізму з приводу перейменування саме на Кропивницький, тому що версій було багато. Перші варіанти, які продукувалися краєзнавцями, — це початок і середина 90-х років. Це Златопіль, Інгульськ, Тобілевичі, Новий Гар.
Мені сумно, тому що знову продублювали магічне закрите коло, знову назва — чиєсь ім’я. Ми не порвали цю лінію, за всієї величезної поваги Марка Кропивницького та до театру. Місто було для нас незнане. Це місто колосальних персоналій. Нейгауз, піаніст Кароль Шимановський, Олександр Шульгін, Юрій Яновський, Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Дмитро Чижевський та Євген Чикаленко. Якщо вибирати з цих імен, то порушена справедливість.
Знаючи традицію виникнення назв в Україні, то зазвичай це були або легенди, або топонім переймав назву гідроніма. Боролися дві назви — Єлисаветград та Інгульськ. Хтось почав розкручувати, що Інгульськ нагадує Іркутськ і Якутськ. Інгульськ — від назви річки Інгул. Було б природно і логічно, щоб місто перейняло назву річки. Тягнули на Єлисаветград. Не вийшло ні того, ні того. Верховна Рада своїм рішенням визначила назву — Кропивницький.
Василь Шандро: Чи не буде подібної історії, як з Горішніми Плавнями?
Анжела Савченко: Наскільки я стежу за новинами, то вчора була організована перша акція протесту. Я вважаю, що Український інститут національної пам’яті встановив дуже вузькі рамки перейменування. Півроку треба було працювати з громадою. Найлегше було обізвати громаду «ватниками». Треба визнати той факт, що у нас влада не працює з громадою.
Влада звикла використовувати громаду.
Людям жити в цьому місті. Їх право голосу мало б бути важливішим.
Василь Шандро: А є авторитет самого Кропивницького в місті?
Анжела Савченко: Я думаю, що якщо робити опитування, то результати будуть низькі. У 2010 році було завершено реконструкцію театру, який занепадав. Це той самий театр, який збудували наприкінці 19 століття. Театр працює, відвідувачі є. Це один з найкращих театрів України.
Я зробила невеликий моніторинг, що з п’єс Марка Лукича ставиться на сценах України. Дві п’єси ставить кіровоградський театр, одну — ужгородський, одну дитячу — івано-франківський. Це все.
П’єс Карпенка-Карого ставиться набагато більше на сценах України.
Мені б дуже хотілося, щоб ім’я Кропивницького піднесли, згадали, але будемо об’єктивними. Ми говоримо зараз про декомунізацію. Мені здається, що одне з її завдань — це прибрати в людях бажання культивувати щось. Це те, що нам нав’язували більшовики.
Перша назва була Єлисаветград від назви фортеці святої Єлизавети. Краєзнавці пояснюють, що воно не пов’язане з імператрицею. Ми не можемо зараз повернутися до цієї назви.
Коли УНР робила спробу зробити територіально-адміністративну реформу, вже застосовувалась коротка назва Єлисавет.
У чому нестиковка декомунізації? Область залишиться Кіровоградською. Як ми можемо говорити, що декомунізація здійснена повністю?
Місто варте уваги. Назва Кіровоград відштовхувала людей. Тут не порушена висотність забудови, розкішна архітектура. Це було одне з найбагатших міст на межі Центральної і Південної України.
