В гостях письменник Макс Кідрук з презентацією нового роману «Не озирайся і мовчи».
«Один із героїв – 14-річний Марк Грозан, який не є невдахою, але він дуже розумний і начитаний. Він читає багато науково-популярної літератури, і через те володіє непритаманним його вікові раціоналістичним баченням світу. Але поза тим Марк невисокий і огрядний, і це безперечно робить його ідеальним об’єктом для цькування в школі. Тим більше, що батьки Марка переїжджають в інше місце, відповідно, це нова школа, і це ще більше погіршує проблему.
Але він не один з головних героїв, я його подругу Соню теж вважаю головною героїнею через те, що вона є противагою Маркові, і на відміну від нього, вона володіє більш безпосереднім ставленням до світу, вона ніколи глибоко не замислюється, не копає, сприймає речі такими, якими вони є.
Коли я замислював цю історію, тоді я раптово зрозумів, що цей роман має бути лише про підлітків, а не для підлітків», – розповідає Марк Грозан.
Макс Кідрук пояснює фантастичну складову свого роману.
«Я завжди у самих фантастичних романах люблю прив’язувати вигадку до якогось цілковитого реального підґрунтя. Як що в творі «Зазирни у мої сни» це було декодування образів за сигналами з кори головного мозку, то тут трохи складніше. Почалося все зі зрівняння Ейнштейна, яке описує те, як властивості простору пов’язані з поведінкою матерії в цьому просторі. Є це порівняння може мати декілька розв’язків. Це рівняння може бути застосоване як до всього всесвіту в цілому, так і до якогось конкретного об’єкту. Річ у тому, що це рівняння може мати розвитки, які називають екзотичними. Це означає, що розв’язок описує певний об’єкт, існування якого не протирічить жодним законам фізики, але якого в реальності ніхто не спостерігав. І одним з найкращих прикладів такого є чорна діра.
Ще одним екзотичним розв’язком є так звані кротові нори, які сполучають дві точки в просторі, які, насправді, відділені одна від одної величезною відстанню напряму, хоча це можуть бути і мільйони світлових років. Моя думка як обивателя, що вони радше не існують, ніж існують, але нічого в природі не заважає цим кротовим норам існувати.
Так от моя ідея базується на основному трохи додуманому екзотичному висновку зрівнянь Ейнштейна про існування в структурі простору і часу так званих позачасових бульбашок, які ніби роздувають простір довкола себе. Вони ще існують в просторі, але про плин часу в середині них говорити просто не має сенсу. І ось я дофантазовую, що в такі бульбашки можуть приходити істоти як з теперішнього, так і з минулого. З того все і починається», – зазначив Макс Кідрук.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.