Невідомий Бочковський: у Києві презентують праці українського соціолога, політолога та етнолога

Перший том вибраних праць українського соціолога, політолога і етнолога Ольґерда-Іполита Бочковського презентує письменниця, перекладачка та польська дослідниця в галузі українознавства Оля Гнатюк:

Оля Гнатюк: Бочковський опинився в еміграції за вісім років до початку Першої світової війни. Трохи побув у Кракові, тоді перебрався до Праги. Десь з 1906 року аж до смерті жив у Празі. Це не означає, що він не виїжджав, бо він був людиною світового масштабу, контактував не тільки з українськими інтелектуалами, але й з чеськими, французькими, німецькими, польськими, шведськими і так далі.

Останнє місце, де він дуже просував українську справу, це був англомовний світ – Канада та Великобританія.

Але почати треба з коротких біографічних даних. Він народився 1885 року в південній частині України, в сім’ї залізничників, батько – поляк, а мати з литовського роду. Це той випадок, коли людина обирає українськість, будучи в еміграції, в Празі.

Як молода людина, людина вразлива пристає до «лівого» руху ще в сільськогосподарській академії в Петербурзі. Звідти він емігрує, опиняється в Австро-Угорській імперії. В Празі починається його доросле інтелектуальне життя.

Василь Шандро: У яких напрямках?

Оля Гнатюк: Людина, яка отримувала освіту в сільськогосподарській академії, в Празі обирає гуманітарний напрямок . Він шукає себе. Очевидно, досить швидко знаходить себе в соціології, а найбільше його цікавить національне питання.

Національне питання було дуже живою справою в Російській імперії, а він бачить, як по-іншому воно виглядає в Австро-Угорщині, намагається зрозуміти: а куди ми прямуємо.

Початковий етап – його цікавить національне питання на території Російської імперії, саме цьому присвячено більшість його праць між 1912-13 і 1923 роками.

Після 1923 року він починає цікавитись національним питанням у ширшому контексті – спочатку європейському, а тоді й світовому. Він пише про національне відродження народів Африки всередині 30-х. Він створює на зламі 1920-30 напрямок, як він називає націологією – націєтворення, як ми сьогодні це називаємо

Василь Шандро: Як його думки про націєтворення співіснували з багатьма іншими думками, дуже різними? Зокрема в контексті українського націоналізму – Донцова, Липинського.

Оля Гнатюк: Я думаю, Бочковський на дві голові вище від Дмитра Донцова чи В’ячеслава Липинського. Хоч і Донцов і Бочковський виростають саме з цього лівого руху. Донцов 1913 року звертає «направо», йде цим шляхом, який проголошує національний ексклюзивізм.

Липинський був правим, як і Донцов, але правим консерватором – це абсолютно не національний ексклюзивізм, тільки теорія еліти. Тим часом, як Донцов – теорія провідника, тобто вольової одинці, такий національний волюнтаризм.

Бочковський іде зовсім іншим шляхом, хоча на початку ХХ століття вони були обидва «ліваками». Він залишається соціалістом до кінця свого життя і притримується цих ідей.

Більше про проект «Україна. Європа: 1921–1939» та постать Ольґерда-Іполита Бочковського слухайте в повній версії розмови з Олею Гнатюк у доданому звуковому файлі.