Організаторка проекту, громадська активістка, яка працює зі слабкозорими і незрячими людьми, Інна Гречана розповідає, чого навчатимуть, коли завершиться прийом заявок і чому людям з вадами зору буває дуже важко навчитися самостійно куховарити.
Анастасія Багаліка: Це друга хвиля? Чи проект постійний?
Інна Гречана: Поки що, мабуть, це буде друга хвиля. А потім будемо дивитися. Відгукнулося багато людей, яким це цікаво.
Анастасія Багаліка: У вас уже є заявки?
Інна Гречана: Так. Десь 15 осіб хотіли б взяти участь. Переважно це повністю незрячі?
Василина Думан: А скільки людей було в попередньому проекті?
Інна Гречана: 7 дівчат. На заняття приходили по-різному.
Василина Думан: Що потрібно передбачити, організовуючи подібний проект?
Інна Гречана: По-перше, приміщення зі зручною кухнею. Минулого разу нам надали приміщення з професійним обладнанням. По-друге, це територіальне розташування, бо людям з порушенням зору важко буває дістатися до деяких місць через затори, незручні дороги. Про труднощі говорити важко.
Дівчата різні: хтось не вміє нічого, хтось вміє дуже багато.
Анастасія Багаліка: Скільки учасників планується цього року?
Інна Гречана: Десь 15-20, але треба їх поділити на групи.
Василина Думан: Як ви будете організовувати підготовку тренерів?
Інна Гречана: Це будуть зустрічі. Серед них — люди, які працюють з незрячими, і шеф-кухарі.
Анастасія Багаліка: Засновуючись на досвід першої школи, ви вже обрали список того, чому треба навчити дівчат з вадами зору?
Інна Гречана: Перший досвід дав багато чого. Проект має поділитися на етапи. Спочатку навчити різати, мішати, а потім переходити до смаження, перевертання. Пріоритетне бажання було навчитися смажити млинці.
Василина Думан: Учасники першого проекту навчилися готувати?
Інна Гречана: Млинці так і не навчилися смажити, але м’ясо можуть смажити. Ті, хто хоче навчитися, продовжують працювати вдома.
Анастасія Багаліка: Коли стартує проект «Готувати легко»?
Інна Гречана: Я думаю, у вересні цього року. Ми будемо приймати заявки все літо. В соцмережах буде анкета з деталями.
Василина Думан: Якщо анкет буде значно більше 20, ви будете відбирати учасниць?
Інна Гречана: Складно говорити. Поки немає кухні, тренерів. Поки є тільки декілька людей, які б хотіли брати участь.
Нам потрібні активні люди, готові зробити приємне для себе та інших. Також хотілося, щоб відгукнулися люди, які мають кухні, великі приміщення, які б могли нас прийняти.
Хотілося б працювати три місяці раз на тиждень.
Анастасія Багаліка: Чи були минулого разу учасниці, яким доводилося їздити до Києва на заняття?
Інна Гречана: Минулого разу всі були з Києва, але жили далеко. Цього року є анкети з інших міст.
Анастасія Багаліка: Чому існує така проблема, що не всім незрячим або слабкозорим вдається самим готувати собі їжі?
Інна Гречана: Це дуже глибока проблема. Часто батьки дуже опікуються людиною. Я зустрілася з дівчинкою, яка навчилися класти пакетик в чашку і заливати окропом, в 23 роки. А вона ж хоче бути самостійною, створювати сім’ю.
В спеціальних навчальних закладах програма навчальна і реабілітаційна, яка ніби є, але не реалізовується повною мірою.
Анастасія Багаліка: Чи не плануєте ви проект для батьків?
Інна Гречана: Коли ми працювали з дівчатами першого разу, теж проводилися роботи з батьками. Дуже складно працювати з дорослими людьми. Дуже часто це просто слова. Люди звикли жити так, як звикли.